Розділ 9

Яна                                                                                                

 Денис: "Домовленості, що Макс ходитиме з тобою на тренування, не було. Сподіваюся, ти не забула, що сьогодні за день і прийдеш вчасно?"                                 

 Стиснула телефон у руці і шумно видихнула.                     

 Я: "Чому ти не скажеш про це самому своєму другові?" 

 Роздратовано відчинила дверцята шкафчика і стала переодягатися. У роздягальню заходили дівчата, обговорюючи майбутні змагання.                                       

 — Ти що твориш, Бондар?! — закричала з порога Мельник, яка влетіла, і шпурнула в мене якийсь одяг. 

 Повільно обернулася, здивовано дивлячись на неї.  

— Ти що, безсмертна? — спитала в цієї ненормальної. 

 — Не роби вигляд, що ти ні при чому. Ти спеціально мене відтискала і зробила підніжку! — закричала вона, але ближче підійти побоялася. Правильно...                 

 — Прокинься, ненормальна! Ти думаєш, я не замічала, як ти рукою спеціально розмахувала, щоб мені по лиці заїхати? Звичайно ж, я тебе відтісняла, це була самооборона,— сказала очевидне, не розуміючи в чому взагалі претензія.                                                                     

 — Неправда! Світлана Олегівна тебе завжди захищає. Ходиш у улюбленцях, а так, чого б ти досягла? — губи Мельник зігнулися в глузливій посмішці.                        

 Віка здивовано підняла брови.                                          

 — Ти обкурилася?                                                                   

 — Що тут відбувається? — На шум прийшла хореограф, але я навіть відповісти не встигла, як ця погань почала розігрувати виставу.                                                               

 Мельник схопилася за плече і кинулась до неї, майже ридаючи.                                                                                    

 — Світлана Олегівно! — З її очей полилися справжні сльози, я тільки вражено плескала віями. — Бондар зовсім з'їхала з глузду, нападає без причини!               

 Хореограф схилила голову, пильно дивлячись на мене.

 — Маячня, — я нервово посміхнулася, скидаючи руки. — Я її й пальцем не чіпала. Дівчатка можуть підтвердити.                                                                            

 Віка і Даша активно закивали.                                            

 — Та вони все брешуть! Ненавидять мене та хочуть вижити з групи, а ви їм вірите! — Мельник розплакалася ще сильніше і, демонстративно тримаючись за руку, вискочила з роздягальні.                 

 — Десять кіл навколо студії, — сказала хореограф.       

 — Але ж я нічого не зробила!  — обурилась.                  

 — Навіть якщо й так… — холодно озвалася Світлана Олегівна. — Ви команда і маєте поводитися як команда. Налагодьте між собою відносини. Інакше ще одна скарга і двоє будете відсторонені від занять на два тижні. А якщо це продовжиться, усуну від змагань. 

 — Але… — здивовано розплющила рота і шумно видихнула, запускаючи пальці у волосся, розтріпавши гульку.                                                                                         

 Віка ляснула мене по плечу.                                                 

 — Не засмучуйся, вона не зробить цього, ти одна з найкращих танцівниць. Прибрати тебе, отже, передчасно програти.                                                           

 — Я теж так думаю, — погодилася Даша. — Але краще тримайся від ненормальної ідіотки Мельник подалі. Хто знає, що вона ще викине?                                          

 — Гаразд, — зітхнула, натягуючи футболку назад. — На мене чекає покарання.                                                           

 Шведа ув'язався слідом. Мені ось зараз тільки його жартів не вистачало!  Напружилася, готуючись знов сперечатись з цим гадом, як він спитав:                          

 — Щось трапилося? Ти якась знервована.                      

 І мене прорвало.                                                                     

 — Мельник, дурепа, накинулася на мене в роздягальні зі звинуваченнями і сказала Світлана Олегівні, що я її вдарила. І мене покарали, уявляєш?! Десять кіл навколо студії, — з силою штовхнули двері, які відскочили від стіни і ледь не вдарили Шведу по обличчю, а я навіть не помітила. Йшла напролом, нічого не помічаючи.                                                              

 — А тобі не здається, що ти справді поводилася під час занняття надто агресивно? — Обережно припустив він, змусивши мене здивовано моргнути. — Все-таки ти сильно напирала, намагаючись навмисне відтиснути Мельник, і хореограф це бачила. Тому й покарала тебе, щоб ти задумалася, а не тому, що їй повірила?               

 — Думаєш? — недовірливо запитала я.                            

 Мажор хмикнув і підморгнув дівчині, яка проходила повз. Закотила очі і несильно штовхнула його в плече.

 — Зосередься, блін!                                                               

 — Окей, — сміявся він, потираючи плече. — Я просто хочу сказати, що в тебе залишився рік, щоб потрапити на чемпіонат, потім тобі буде не до танців. То чому б не викладатися на повну, але при цьому не забувати про обережність?                                                                             

 Тяжко зітхнула, розтерла обличчя долонями і кивнула. 

 — Мабуть, ти маєш рацію, — побачила хореографа, яка виходить зі студії, і усміхнулася. Нехай знає, що я розумію, за що мене покарали. — Ой! — зупинилась і обернулася до мажора, майже зіткнувшись із ним. — Я телефон забула у шкафчику, можеш написати Денису, що я покарана і затримаюсь?                                              

 — Він буде незадоволений, — хмикнув Шведа і поліз за смартфоном у кишеню куртки. — Я дочекаюся тебе і відвезу додому. А ти йди бігай. І не забувай дихати носом, щоб горло не боліло.