Розділ 8

Яна                                                                                               

 Залишаючи територію універу, я дійсно побачила дорогий джип, припаркований біля воріт. Проходячи повз, Шведа демонстративно відсалютував водію і, обійнявши мене за плечі, повів до своєї машини.        

 — Не думала, що твій батько, правда, буде за нами стежити, — прошептала злегка здивовано. Шведа відчинив двері своєї тачки. Дівчата, що виходять з території універу, кидали заздрісні погляди.                  

 — Він переживає, що мене використовуватимуть. Знає, як дівчата ласі на гроші. Особливо із простих сімей. Як ти...                                                                                           

 — Я не ласа на гроші, — огризнулася у відповідь і, показуючи невдоволення, сіла в салон. Скільки проблем із цим мажором.                                                 

 — Так, але батько цього не знає, — усміхаючись, Шведа сів за кермо, закинув мою сумку на заднє сидіння і завів двигун. — І добре, якщо ніколи не дізнається.     

 — Ти псуєш день нашої з Денисом річниці, — уїдливо посміхнулася і різко витягла ремінь безпеки, щоб пристебнутись.                                                                     

 — Я думав, що після тренування ти ніг не відчуваєш, — виїжджаючи на дорогу, сказав він. Іноді мені здається, що це гад знає мене краще, ніж я сама.                        

 — Так і є, — зітхнула, відводячи погляд. — Але рік стосунків все-таки...                                                               

 — Куди підете?                                                                         

 — Нікуди. Буде романтична вечеря при свічках вдома, — усміхнулася, уявляючи собі це, а потім різко обернулась до Шведи і здивовано подивилась на нього. Не зрозуміла. Чому цей гад сміється? — Що смішного?                                                                                 

 Шведа похитав головою.                                                     

  — Нічого. Забудь.                                                                  

  І ось так завжди! Щось дивне скаже чи зробить, але не об'яснює. Закотила очі і відвернулася до вікна.    

 Джип їхав за нами.                                                               

 — Почуваюся героїнею кримінального фільму. Ну, серйозно! Подзвони батькові, скажи, що збрехав, і я не твоя дівчина! Мені реально страшно.                             

 Шведа лише зареготав.                                                       

 — Ні, золотко. Тоді мене відразу одружать із дочкою татового друга. А там такий чоловік... що якщо я зроблю щось не те, то мені відразу яйця відкрутять. І це не метафора.                                                                      

 — А ти поводься нормально, не зраджуй, — сказала очевидне. — Будь зразковим чоловіком.                       

 Шведа розплився у фальшивій посмішці.                       

 — Я краще здохну в канаві.                                                    

 — Ти перебільшуєш, — відмахнулася.                               

 — Вийдеш за мене? — раптом запропонував цей хворий на голову мажор, і не зрозуміло: жартує чи ні?  

 — Ти дурень?                                                                             

 — А що? — іронічно посміхнувся він. — Якщо одружуся, то тільки з тобою. Ти єдина жінка, яка не бісить мене, і яку я зможу поважати як рівну собі. А отже, не зраджувати.                                                                            

 — Поважати не означає любити, — сказала я. — Ти перегрівся? Весна в голову вдарила?                            

 Мажор поцокав язиком.                                                     

 — Ми говоримо про шлюб, а не про кохання.  Достатньо того, що ти мене теж поважатимеш.         

 — Зупини машину, — повільно вимовила, відчуваючи, як усе горить всередині. Чи то від гніву, чи то від хвилювання.                                                                          

 — Та я пожартував! — засміявся цей ненормальний. — Просто пожартував.                                                            

 — Ну ти й… — ледве стрималась від матів і схрестила руки на грудях.                                                                       

 Більше Шведа мене не дражнив. Але коли ми під'їхали до студії танців, навколо мажора почався ажіотаж. Нас одразу помітила Віка і привітно посміхаючись, попрямувала до нас.                                                             

 — О, Макс, давно тебе не було, — подруга обняла його, а цей гад підставив щоку. Ось Казанова, свого не проґавить. Інші також кидали погляди. Навіть танцюристки, які старші за нього, і то без розуму від його гарненької мордочки.                                                 

 — А ти все гарнішаєш, — і звісно ж сказав їй комплімент.                                                                             

 Проклинаючи день мого знайомства з цим гадом, забрала у нього сумку і попрямувала до дверей.    

 — Бондар вже з новим хлопцем, ти дивись-но… — насмішкувато простягла Таня Мельник. Ця погань випробовує моє терпіння.                                                    

 — А ти все заздриш, дивись-но… — холодно сказав Шведа. А я й забула, яким він може бути... небезпечним.                                                                            

 На тренуванні мені вдалося відволіктися від цього дурдому. Змагання багато значать для мене. Хоча я і не планую танцювальну кар'єру, але хотілося б хоч раз взяти участь в чемпіонаті України.                                   

 — Яна, добре! Але плавніше! — Коментувала хореограф. Мельник сьогодні танцювала біля мене, але цього разу підніжок не ставила, значить мої слова подіяли. Але не повністю, бо ця дура все ж таки вмудрилася мене пару раз "ненавмисно" зачіпити ліктем. Бісить!