17 (2)

А іще в тих дідових книжках часто попадалося твердження, що силу отримує той, хто не прикладає занадто складних зусиль для її збільшення. Тому що нема єдиного рецепту.

Це ж як він примудрився щось у собі виростити? Поводився тихо. Одному орку допомагав. І взагалі, більше лікував, ніж бився. Навіть про помсту не думав, поки Кафвжик не розповів про полювання на дівчину, у якої серед предків були ельфи.

— Так що з нами трапилося? — спитала Йоріт, помилувавшись виразом його обличчя і навіть посміхнувшись.

— Колись була традиція, котру зараз перетворили в суцільну дурню, у якої нема ні найменшого шансу завершитися, як належить. Зараз навіть достатньої чутливості нема і натрапити на те, що зрезонує, можна лише випадково. Мій батько натрапив, але не зрозумів, що таке йому попалося і профукав свій скарб. Обміняв його на спадок, який може взагалі не отримати. Його батько сильніший маг, так що і проживе довше свого сина.

— Традиція? Резонує? Скарб? — перепитала дівчина, почекавши, поки подавальниця розкладе на столі тістечка і глечики з маленькими чашками і піде собі.

— Підказка, — посміхнувся Айнате. — Я розповідав про істот, яких розділили на чоловіків і жінок. На самому початку їм, щоб були діти, було потрібно підібрати когось чи то подібного, чи навпаки… щоб магія не позбавлялася від дитини, як від прояву хвороби. Якось так. Потім, поступово, з’являлися напівкровки і це допомогло вирішити цю проблему. Магія перестала бути настільки переважаючою силою. Це випадково помітили і деякий час старалися обирати в пару кого завгодно, лиш би не зі свого народу. І вони трішки перестаралися, тому гойдалка з дітьми полетіла в протилежну сторону і почали вишукувати саме тих, з ким є резонанс, а різні ельфи, люди, орки, перетворилися на майже звірів, народжувати з якими дітей — дурне рішення. Так і жили досить довго. Але гойдалка все летіла і летіла в іншу сторону. Нащадки аркетів все боялися і боялися втратити магію і старалися її посилити. В якусь мить сталося так, що сильні вирішили народжувати дітей тільки з сильними, щоб та сила подвоїлася. Ще якась політична група полювання на напівкровок почала. І богиня, котрій остаточно набридло пробувати повернути своїм створінням розум, образилася і все кинула. Якось так.

— І ці нащадки свою магію занапастили, правильно? — спитала дівчина, не дивлячись на тістечко, яке колупала виделочкою.

— Майже. Знаєш, якщо насильно змушувати жінку народжувати, вона навряд буде від цього в захваті. А не ділитися силою нащадки аркетів все ще можуть, хоча і не відчувають те. Та й батько не буде коло тієї жінки сидіти, радіючи нащадкові. Йому та дитина буде все одно, що кошеня. І не потрібна дитина небагато тієї сили від батьків успадкує. І бачити її в самій собі буде погано.

Йоріт кивнула, уважно подивилася і спитала:

— А ми?

— А в нас ритми, чи що воно таке, можуть одне одного підсилювати, або розкривати, не знаю як точно те слово читається. Так що діти мають бути сильні, — признався Айнате. — Але це нічого не означає. Тому що якщо не хочеться ніяких дітей, що б там не співпадало…

— Нічого тим дітям не дістанеться.

— Так. Але нас все одно деякий час буде дуже тягнути одне до одного. І тут вже від нас залежить. Можна піддатися і воно посилиться. Якщо вірити дідовим книжкам, настільки, що ми одне одного будемо відчувати, де б ми не були. Зможемо легко знайтися, якщо загубимося. Знати що відбувається. Переляк відчути. Радість. Сильні відчуття. Навіть силою ділитися, якщо вже зовсім пощастить. А можна не піддаватися, хвиля, яка виникла через зіткнення нашої магії, заспокоїться і все стане, як було. Потім можна буде навіть вирішити знову ту хвилю запустити, були колись модними подібні розваги. Відчуття яскравими робили… хм…

— В ліжку, — здогадалася дівчина і почервоніла. — Значить це просто магія, якій можна не піддатися.

— Так. Просто магія. Не впевнений, але можливо навіть зараз в шлюбних парах попадаються ті, чия магія резонує. Але вони, м’яко кажучи, не подобаються одне одному. І ні на що та магія вплинути не може.

— Вони не піддаються.

— Так.

Йоріт подивилася на тістечко, чомусь хихикнула  і задумливо сказала:

— Бідненькі. І магія їм повинна співпасти. І подобатися вони повинні. А їм посилення треба, і плювати на якісь там почуття. Обов’язки у них, потрібно сильного нащадка нарождувати.

— Якось так.

— А нам що робити? — спитала дівчина. — Як не піддаватися?

Айнате трохи подумав, а потім сам не розуміючи навіщо сказав:

— А можна піддатися. Заради того, щоб я тебе відчував. Мало що станеться?

— І?

— А хвилю пригасити потім. Коли проблема з викраденням стане неактуальною.

Дівчина подивилася на нього з сумнівом, але заперечувати чомусь не стала. Втім, погоджуватись теж не стала. Стала вона їсти тістечко.

А якщо жінка не заперечує, вона майже згодна. Так?

А може то магія заважає раціонально думати.

Чи то дракон, котрий живе в кожному нащадку аркетів, не хоче віддавати скарб, котрий випадково потрапив в його лапи. Забрати собі, занести в печеру і там…

Айнате навіть головою хитнув. Дуже вже яскраву картинку намалювала уява.

І це всього лише магія. Котра заважає думати над ситуацією і занадто посилює навіть тінь якихось там почуттів, чи відчуттів.

Не дивно, що далекі предки з такою наснагою кинулися розбавляти кров. І трохи перестаралися. Схоже, нащадки аркетів завжди все заводять занадто далеко. За що не візьмуться. І в цьому їх проблема. Можливо і його проблема теж.