розділ 17

Айнате

Можливо він загрався. Чи нарешті відчув силу, котра нерухомими крилами висіла в нього за спиною. А може то була її сила.

Колись давно Айнате читав старезні книжки з дідової бібліотеки. Справжні раритети з тих, подібні до котрих можна знайти хіба що у володаря в його підземних архівах. Правда те, що у володаря — скарб, котрий не можна чіпати. А дідове читалося, і декілька разів реставрувалося. Таких книжок ніколи багато не було. А поступово ще й ті, що були, пропали, розтанули, як сніг навесні. Одні загубилися. Інші вкрали. Ще якісь занадто надійно заховали. А те, що залишалося, знищили самі господарі, коли стало вважатися, що написана там дурня, котра заважає досягти величі. Богиня на той момент зо два віки, як образилася і перестала відкликатися, а бажаючих пояснити, повести за собою і замінити божественне власними думками було дуже багато.

Так, книжки. Про порятунок втікачів з невідомого світу. Про резонанси і спокій. Про те, що сила повинна змішуватися в нащадках. І про те, як дві несхожості можуть притягнутися і що через це може відбутися. І як цього запобігти там теж було. Бо навіщо намагатися щось потрібне відшукати там, де все, що й так видно дуже не подобається? Якщо не подобається, не зможеш достатньо близько до себе підпустити. А якщо ти настільки не подобаєшся, то тебе не підпустять.

Ось останнє Айнате і не врахував. Або не зумів роздивитися і зрозуміти. Навіть те, що було в ньому самому, не кажучи вже про дівчину. Він же чоловік. Природно, що йому приємно дивитися на гарну дівчину. Та й бажання захищати — природнє, особливо з його даром цілителя. А іще вона ниткарка, чим викликає цікавість. І в кожному жителі гір таки живе дракон, котрий хоче забрати собі скарб.

А вона що? От їй навіщо якийсь там найманець і бродяга? По людським міркам, вона благородна дівиця. А такі краще будуть приживалками при сім’ї більш вдачливої сестри, ніж глянуть на подібного йому. Чи він все ускладнює? Але не схожа ось ця тоненька дівчина на любительку романтичних пригод з невідповідними їй самій чоловіками. І на ту, що буде кидатися в обійми з вдячності теж не схожа.

А здавалося, такий хороший план. Ниткарки відчувають чужу силу просто по своїй природі. Лякати силою Айнате умів. Це своєрідна ілюзія. На тих, хто про неї знає, вона особливо не вплине. А от якщо зненацька… можуть бути варіанти, які завгодно. Одного свого ворога дід колись так убив, влаштував йому серцевий напад, хоча й не розраховував на такий ефект.

І Йоріт він, здавалося, добре вивчив. Вона не з тих, хто непритомніє, коли страшно. І не з тих, хто не спробує захищатися. Так що треба було просто підібрати відповідне для лякання місце. Полігон, який поглине більшу частину сили удару. І все буде гаразд.

Здавалося б.

А тут ось це. Коли лякаєш, насправді теж відкриваєшся і тебе можуть якось зачепити. І сліпий дар богині, котра дуже постаралася забути про тих, кого колись створила, взяв і прокинувся. І з цим тепер потрібно щось робити. Або не потрібно. Можливо воно скоріше розвіється, якщо його не чіпати. Якщо не чіпаєш, значить не потрібне, правильно?

— Так що це було? — серйозно спитала дівчина, коли Айнате привів її в досить затишну кав’ярню, посадив за столик і замовив тістечка і якийсь фруктовий напій.

— Свербить? — не втримався і теж спитав Айнате, добре хоча б глузливі нотки вдалося задавити.

— Що? — здивувалася Йоріт.

— Хочеться на мене дивитись, торкатись, можливо навіть обіймів хочеться, — пояснив чоловік.

Вона кліпнула, повільно, як кішка, але признаватися, що свербить, не стала.

— Давай мінятись, — запропонував Айнате. — Ти мені розповіси, що тебе так лякало в мені, а я розповім, що з нами таке трапилося і як з цим боротися. Ну, якщо справді хочеться.

І посміхнувся.

Вона фиркнула, якимось дивним чином подивилася згори вниз, а потім сказала.

— Буревій.

— Е?

— В твоїх очах буревій. І в мене таке відчуття, що якщо ти його випустиш у світ, від цього міста каменя на камені не зостанеться.

Айнате відчув, що від несподіванки теж повільно кліпає. Ниткарки завжди бачать тільки те, що є. Часто не можуть пояснити, що саме бачать, але все одно не помиляються насправді. І якщо вона вважає, що навіть від міста зостануться суцільні руїни…

— Мені не завадило б потриматися за камінь для вимірювання сили, — пробурмотів він.

А іще в тих дідових книжках часто попадалося твердження, що силу отримує той, хто не прикладає занадто складних зусиль для її збільшення. Тому що нема єдиного рецепту.

Це ж як він примудрився щось у собі виростити? Поводився тихо. Одному орку допомагав. І взагалі, більше лікував, ніж бився. Навіть про помсту не думав, поки Кафвжик не розповів про полювання на дівчину, у якої серед предків були ельфи.

— Так що з нами трапилося? — спитала Йоріт, помилувавшись виразом його обличчя і навіть посміхнувшись.

— Колись була традиція, котру зараз перетворили в суцільну дурню, у якої нема ні найменшого шансу завершитися, як належить. Зараз навіть достатньої чутливості нема і натрапити на те, що зрезонує, можна лише випадково. Мій батько натрапив, але не зрозумів, що таке йому попалося і профукав свій скарб. Обміняв його на спадок, який може взагалі не отримати. Його батько сильніший маг, так що і проживе довше свого сина.

— Традиція? Резонує? Скарб? — перепитала дівчина, почекавши, поки подавальниця розкладе на столі тістечка і глечики з маленькими чашками і піде собі.

— Підказка, — посміхнувся Айнате. — Я розповідав про істот, яких розділили на чоловіків і жінок. На самому початку їм, щоб були діти, було потрібно підібрати когось чи то подібного, чи навпаки… щоб магія не позбавлялася від дитини, як від прояву хвороби. Якось так. Потім, поступово, з’являлися напівкровки і це допомогло вирішити цю проблему. Магія перестала бути настільки переважаючою силою. Це випадково помітили і деякий час старалися обирати в пару кого завгодно, лиш би не зі свого народу. І вони трішки перестаралися, тому гойдалка з дітьми полетіла в протилежну сторону і почали вишукувати саме тих, з ким є резонанс, а різні ельфи, люди, орки, перетворилися на майже звірів, народжувати з якими дітей — дурне рішення. Так і жили досить довго. Але гойдалка все летіла і летіла в іншу сторону. Нащадки аркетів все боялися і боялися втратити магію і старалися її посилити. В якусь мить сталося так, що сильні вирішили народжувати дітей тільки з сильними, щоб та сила подвоїлася. Ще якась політична група полювання на напівкровок почала. І богиня, котрій остаточно набридло пробувати повернути своїм створінням розум, образилася і все кинула. Якось так.