12 (2)

— Ти занадто стараєшся і забагато думаєш, — сказав Айнате після чергової невдалої спроби намацати іскорку магії, з якої найлегше і найправильніше ростити силу. — А потрібно просто вірити.

Йоріт хмикнула, а що тут ще скажеш?

— Справа не в тобі, — признав Айнате і провів пальцями по борідці, котру навіщось почав відрощувати. — Справа в тому, що ти вже не дитина, а я навіть не твій родич. І в тебе є привід для сумнівів, навіть якщо ти зуміла переконати себе, що це не так.

— І що робити? — спитала дівчина.

— Є в мене одна ідея, — з сумнівом сказав чоловік. — Але для цього потрібно доїхати до Трьох Веж і попроситись в їхню школу для магів. Потрібне приміщення з захистом, а то маг, котрий себе не контролює, то таке.

Йоріт тільки й змогла здивовано на нього подивитися. І втішила себе тим, що він напевно знає, що робить. Та й Три Вежі.

Три Вежі — велике старе місто, вона в такому ніколи досі не бувала. В ньому є на що подивитися навіть не витрачаючи гроші на різні дива і чудасії. І школа в ньому одна з найкращих. Не сама найкраща, але…

— Нас туди пустять? — спитала Йоріт, коли чоловік схопив її за руку і допоміг встати.

— В школу? Впустять. У мене там приятель є, — запевнив і повів її до вогню, на якому Мірх і Вирш щось готували.

Не відпускаючи руку повів. На що Мірх подивився несхвально, але чомусь нічого не сказав, хоча хотів. Дівчина була впевнена, що хотів.

Поки їли, Айнате розповів всім, що потрібно в Три Вежі. Їх там, можливо, запам’ятають і розкажуть переслідувачам, але у нього було відчуття, що краще так. Ті переслідувачі і без чиїхось розповідей здогадаються куди незрозумілі рятівники везуть дівчину. Перепочити в будь-якому випадку потрібно. Амулети купити, та ті ж портальні про всяк випадок. А якщо ідея спрацює і дівчина зможе правильно дотягнутися до своєї магії, і зовсім добре буде. Ось такого ті переслідувачі точно не очікують.

— Вона все одно нічого вміти не буде, — пробурчав Мірх, з сумнівом дивлячись на варево в своїй мисці.

На вигляд воно було неапетитне, хоч і їстівне на смак. Так що Йоріт старалася його не роздивлятися, краще вже спостерігати за пташками на кущах і єдиним деревом, котре виросло коло струмка, знайденого орком в яру.

— Це не важливо, — впевнено сказав Айнате. — Її магія не зовсім людська, а можливо зовсім не людська. І на відміну від людської може розпочати захищати хазяйку на власний розсуд. Навіть не важливо більше ельфійська та магія, чи ні. Ельфи не дарма ховають своїх дітей глибоко в лісі, де їх сам ліс може стримати. Перелякана дитина-ельф, та без стримання, то страшно. Колись один дурень вкрав дочку вартового. Дуже йому хотілося цінної деревини нарубати. Не знаю, як зумів, можливо та дочка справді була на четверть людина і саме через це хтось вирішив, що в ній самій достатньо перепон, щоб можна було поїхати в гості до бабусі. Чи то бабуся приїхала на край ельфійського лісу? Скоріше так. Але дівчинку вкрали. Налякали достатньо, щоб вона перестала чекати порятунку родичами. І отримали чисту ельфійську магію, котра на власний розсуд захищає дитину. Там, на місці тієї фортеці, й досі дивний ліс, в котрий тільки родичі тієї дівчинки зайти можуть. Всіх інших зжирає. І ні вогонь його не бере, ні сокири — фортеця на магічній жилі стояла, так що йому є чим живитися. Дорослі і вмілі маги-ельфи ледь змогли зупинити його ріст. А то завдяки тій жилі воно й на половину Соколиних земель могло розростися.

— Оу, — видихнула Йоріт. Вона сумнівалася, що її магія зможе щось таке виростити. Але якщо навіть на десяту частину від того…

— А іще, — Айнате мрійливо посміхнувся, мрійливо і недобре. — Іще, після подібного викиду магії, ті дурні вирішать забути про ритуал і згадають про шлюб. Про різновиди шлюбу. А їх там два роди, а може й не два, може більше. І цінну наречену вони будуть ділити і оберігати, навіть один від одного. А як в тих йолопів її забрати, я вже придумаю. Хоча це на крайній випадок. Сподіваюся, до ельфів ми доїдемо без таких пригод.

— Різновиди шлюбу? — спитала Йоріт.

— Різновиди. Високі й родовиті ні за що не візьмуть в справжню дружину якусь там напівкровку. Навіть не напівкровку, просто несподівано сильну дівчину з крапелькою крові якогось роду. Але можна ж і в якості наложниці тримати, і в якості родової служниці, і в якості скарбу… Якщо зрозуміють, що ниткарка, точно скарбу. Ще й роками будуть обирати того, кому дозволять прив’язати той скарб до себе за допомогою дітей. А інші будуть протестувати. А іще можуть згадати побрехеньку, що заміжні ниткарки втрачають половину сили… — Айнате задумався, потеребив коротку борідку і рішуче сказав: — Якщо впіймають, признавайся, що ти ниткарка. Так вони точно тебе не образять, доки хтось не вирішить, що йому простіше того скарбу позбавитись. А на це багато часу потрібно.

Дівчина кивнула. Чомусь вона вірила, що цей чоловік врятує. Головне дочекатися і не допустити того клятого ритуалу.