розділ 12

Йоріт

До ельфів їхати довго, особливо коли не користуватися порталами. Жодними. Створеними, як стаціонарними, так і власними — тому що портали легко відслідкувати насправді. І відлуння від них таке, що ті ж ловці здалеку чують. На чому й ґрунтувалася пастка Айнате. Він би з величезним задоволенням приготував ще одну, але в те, що спільний ворог настільки дурний не вірив. Так що тепер переслідувачі будуть більш обережні, а це вже проблема. Так навіщо їм допомагати?

Стаціонарні портали, то і зовсім не діло. Там відслідкувати можна взагалі будь кого. Було б бажання.

А природні, котрі люди не обізвали стаціонарними, або працюють дуже не зручно, або заводять у місця на кшталт того ж болота. Йоріт туди не хотілося.

Тому вони їхали на конях. Тихо і спокійно. Коли зупинялися, Айнате, як і обіцяв, вчив Йоріт користуватися магією. І Мірх на ці уроки дивився несхвально. Бо поки вона навіть відчувати потоки магії в самій собі не дуже вміла. Айнате намагався допомогти. І вони то сиділи навпроти один одного, тримаючись за руки, як ті закохані на картинках, що продавалися за три мідяки на ярмарках. То вона стояла спиною до нього, а він тримав руку на її животі, трохи вище пупка і чекав, поки вона вловить іскру під його рукою. Найяскравішу точку свого потоку. А вона відчувала долоню і їй було ніяково. Долоня тепла, важка, та ще й дуже симпатичному чоловіку належить, хоч і не людині. Ось як тут якусь яскраву точку в собі шукати?

Взагалі Йоріт ловила себе на дивному бажанні. Хотілося відкинутися назад, притиснутися до нього і так завмерти, очікуючи, що він робитиме далі. Бо після цього саме він повинен щось робити. Так буде правильно.

Іще Айнате розповідав різне, не лише про магію. Навіть про тих дивних створінь, котрих якась богиня розділила на жінок і чоловіків, згадав. Йоріт зацікавилась, надто воно було схоже на побасеньку, що в кожного є своя половина. А в цих і справді є, виходить. Айнате на те тільки всміхнувся і пояснив, що все зовсім не так. Не існує ніяких половин. Взагалі, якщо вірити легенді про створення (а його дід їй вірив) ті чоловік і жінка були скоріш парою близнюків, чим половинками, яких знову об’єднає кохання. А закохуватися у власного близнюка точно не варто. Краще пошукати собі несхожу пару. Але таку, щоб і магія не відштовхувала, і для спільних дітей нічого не було шкода. А далі… а далі — всі різні. Комусь подобаються шторми і буревії. А комусь тихі сонячні дні. Головне, щоб воно справді було потрібне. Бо коли вибирають через породистість, через гроші, через батькову схвалу, чи ласий клаптик землі, своїм воно не буле. Бо не потрібне насправді. І магія надто близько не підпустить. І жінка нічого зайвого дитині віддавати не захоче.

— Так і втрачається сила роду, схоже, — сказав Айнате загадкове насамкінець і сумно посміхнувся. — А потім ту силу починають шукати, стараються повернути і все стає ще гірше. Бо обирати пару починають за силою. І в жінці не бачать жінку, а в чоловікові — чоловіка. А ставитися до глечика з силою, як до живої людини — неможливо.

— А після цього починають ловити і зовсім сторонніх дівчат, щоб якісь дурні ритуали провести, — здогадалася Йоріт і теж сумно посміхнулася.

Схоже, дупа, в якій вона знаходиться, значно глибша, ніж здавалося. Бо люди, та й не люди, котрі обирають пару за силою і породистістю ні за що не повірять, що це і є їхня помилка. Що не допоможуть їм ритуали.

Можливо вона для них взагалі остання надія на щось там. А в цьому випадку вони не відчепляться. Ні за що.

— Все буде добре, — впевнено сказав Айнате. — Моє слово. Та й ти не така беззахисна, як тобі здається. Ти народилася не тому, що твоя мати дочка третього радника володаря і найсильніший маг серед незаміжніх жінок. Ти не породисте щеня. А не породисті більш живучі і сильніші.

— Залишилося тільки навчитися тою силою користуватися, — пробурчала Йоріт і рішуче кивнула. — Давай займатися!

І в цей раз вона відшукає ту кляту точку. Зосередиться на ній, а не на теплі чоловічої долоні, котре приємно розливається по тілу.

Але нічого в неї знову не вийшло. Ще й сон дивний приснився. В ньому вона була в обіймах чоловіка, котрого навіть не бачила, бо притискалася обличчям до його грудей, ховаючись від вітру. А вітер гудів навкруги, перемішував хмари і дуже хотів щось розламати, розбити вщент і рознести по всьому світу. Йоріт чомусь цього вітра не боялася, хоча він смикав її за волосся і одяг. В обіймах було затишно, правильно і добре. А під ногами не було землі і це теж чомусь зовсім не лякало.

***

— Ти занадто стараєшся і забагато думаєш, — сказав Айнате після чергової невдалої спроби намацати іскорку магії, з якої найлегше і найправильніше ростити силу. — А потрібно просто вірити.

Йоріт хмикнула, а що тут ще скажеш?

— Справа не в тобі, — признав Айнате і провів пальцями по борідці, котру навіщось почав відрощувати. — Справа в тому, що ти вже не дитина, а я навіть не твій родич. І в тебе є привід для сумнівів, навіть якщо ти зуміла переконати себе, що це не так.

— І що робити? — спитала дівчина.

— Є в мене одна ідея, — з сумнівом сказав чоловік. — Але для цього потрібно доїхати до Трьох Веж і попроситись в їхню школу для магів. Потрібне приміщення з захистом, а то маг, котрий себе не контролює, то таке.

Йоріт тільки й змогла здивовано на нього подивитися. І втішила себе тим, що він напевно знає, що робить. Та й Три Вежі.

Три Вежі — велике старе місто, вона в такому ніколи досі не бувала. В ньому є на що подивитися навіть не витрачаючи гроші на різні дива і чудасії. І школа в ньому одна з найкращих. Не сама найкраща, але…

— Нас туди пустять? — спитала Йоріт, коли чоловік схопив її за руку і допоміг встати.

— В школу? Впустять. У мене там приятель є, — запевнив і повів її до вогню, на якому Мірх і Вирш щось готували.

Не відпускаючи руку повів. На що Мірх подивився несхвально, але чомусь нічого не сказав, хоча хотів. Дівчина була впевнена, що хотів.