розділ 9

Йоріт

Коли люди кажуть — ділимося на дві групи і ловимо в дві пастки по сім ловців — зазвичай вони майже одразу так і роблять. І що завадило цим найманцям зробити так само, Йоріт не уявляла. Можливо присутність нелюдей. А можливо їхній загадковий командир.

З природного порталу, до якого вони пробралися чагарниками відразу, як поїли, компанія дружно вивалилася на веселенькій галявині. З квіточками, травичкою і хом’яками-переростками. Ці хом’яки войовниче вищали і нападали на кінські ноги, чоботи, а самі завзяті намагалися доскочити до горла і розірвати його. Найманці суворо йшли вперед і відмахувалися від божевільних звірів мечами. На хом’яків воно враження не справляло. Хом’якам начхати було на ті мечі, тим більш рубати їх не намагалися, скоріше відштовхували. А можливо ненормальні звірі просто любили літати і вважали що їх прийшли сюди розважити.

— Божевілля якесь, — сказала дівчина, коли галявина закінчилася і всі опинилися під височенними соснами.

— Магічна аномалія, — не погодився з нею темний ельф. — Можливо створена якимось бовдуром.

— Хм, — тільки й змогла на це відповісти дівчина.

— Тому в той портал не прагнуть особливо потикатися. У нас іще захист і ця аномалія не так щоб нас бачить. А якщо без захисту, там і ведмеді можуть з’явитися, метра три заввишки.

— О, — видихнула Йоріт, уявивши який буде сюрприз переслідувачам. Щось вона сумнівалася, що вони знають про якусь там аномалію в людських землях. — І вбивати цих звірів, схоже, неможна…

Ельф загадково посміхнувся.

— Це була перша пастка? — спитала.

— Ні. Це так, можна сказати, що жарт.

— Чудові у вас жарти, — оцінила дівчина.

Поблукавши під соснами і переночувавши коло одинокої скелі вони знову не розділилися. І взагалі, врешті решт доїхали до невеликого села, в якому з превеликою радістю знову відпочили, навіщось купили страшний жіночий одяг, добре поїли, а на околиці зайнялися якоюсь дурістю.

Дурість мала вигляд натягування страшного лахміття поверх власного одягу на Йоріт і на темного ельфа. Потім орк Вирш дістав з сумки дві перуки — руді і зам’яті так, наче їх коза пожувала. І запропонував ось це теж надіти.

Селяни ледь не всім селом прибігли дивитись на такий цікавий цирк. А потім ще й фокуси почалися — темний в перуці старанно перетворювався на дівчину схожу на Йоріт. На злазячи з коня і лаючись на довгу спідницю.

А коли найманці нарешті поїхали далі, селяни їм ледь не хустинками вслід махали. Якийсь нетверезий чоловік навіть обіцяв назвати в чиюсь честь сина, чи дочку, чи навіть кішку, кішку не шкода.

— Навіщо? — спитала Йоріт, коли від’їхали достатньо далеко.

— Треба, — прогудів у відповідь Добряк.

— Уявляєш, припруться наші переслідувачі в село. Злі-презлі після ведмедів. А тут ми — відпочили, людей розважили, когось в іще одну дівчину перетворили, — весело пояснив темний, котрий зараз хоч і не був точною копією Йоріт, але здалеку точно не розрізниш. Особливо якщо насправді ніколи тієї дівчини не бачив. — І погоняться далі, в надії, що наздогонять…

— Не наздогонять? — спитала Йоріт.

— Вони по магічних слідах ідуть, вони ж ловці. А магічні сліди досить легко змістити, перемішати, змусити лягти петлями, через непрохідні яри і місцеве болото. І ті дурні навіть не здивуються, вони будуть впевнені, що ми сліди путаємо і насправді так їдемо, — пояснив Вирш, під’їхавши до Йоріт з іншого боку. — Може хтось в тому болоті навіть втопиться.

А неширока дорога петляла собі між сосен, петляла, а потім взяла і вперлася прямо в величезний камінь. Або врізалася з розмаху. Через що і розкололася на дві частини, намагаючись цей камінь оминути.

— Добре, — сказав Айнате. — Тут ділимося. Ратте, амулет ще два дні буде працювати, але краще до останнього не тягнути. Головне щоб вас в Вишках побачили. З рудою дівчиною. Вони звісно здогадаються, що одна несправжня, але котра, не розберуться, відлуння дару в обох буде однаковим. І вони будуть розходитися все далі і далі. І навряд помітять що вже не можуть миттєво дотягнутися до іншої сімки, покликати на допомогу… Дорожній камінь я налаштував. Самі туди не лізьте. Прикривайтеся щитами і сидіть в печері, поки не проїдуть повз. Для них той закритий вже портал буде як вогник вночі. І потім теж не лізьте, навіть якщо хтось з тих кущиків вибереться, ловцем він уже не буде. Так що ну його. Їдьте далі.

Серйозний брюнет кивнув. Темний замаскований в дівчину знову обізвав спідницю. На чому й розійшлися в різні боки. Причому в групі зі справжньою Йоріт поїхали окрім Мірха і Айнате тільки Вирш і ельф Гренхаль. І думай тут — чому? Може Айнате настільки сильнійший інших магів? Чомусь їй вірилось, що саме Айнате. Чи орки тут досить звичне діло, а ельфа краще брати того, котрий більше на людину схожий? А чому тоді не справжні люди? А може все простіше. Може вони поїдуть через місце, де швидко, без перепон можна проїхати саме так. Тому що більша частина цих найманців комусь там не подобається.

Дівчина помотала головою. Поправила гидку перуку і вирішила не придумувати теорій. Простіше спитати, коли зупиняться відпочити. У цього нелюдя з буревієм в очах. Можливо навіть відповість.

— Портал, котрий буде більший, або буде відкритий довше, занадто легко відстежується, — відповів на запитання Айнате, перед цим подивившись на неї з незрозумілим інтересом. — І так, найсильніші, не враховуючи Кавфжика. Але він ілюзіоніст.

— Ага, — сказала Йоріт зі всіх сил намагаючись не звалитися в колотнечу вітрів і хмар, котра живе в його очах. А дивитися вбік щось запитуючи вже якось занадто. Краще роздивлятися обличчя. Гарне обличчя, в якому на перший погляд і від ельфів небагато, і більше нічого нелюдського нема. А на другий розумієш, що щось не так.

— Подобаюсь? — насмішкувато спитав чоловік.

Йоріт тихо фиркнула і відвернулася.

Ну, його.

І нянька набридала розповідями про красенів, від яких краще триматися якнайдалі. В будь якому разі. Навіть якщо свататися приперся, нічого доброго в подружньому житті не буде. Бо надто багато бажаючих хоч якось, хоч на трошки того красеня отримати. А чоловіки нечасто відмовляються від того, що саме в руки падає і навіть винуватими себе не відчувають. Так що, ну його.