розділ 6

Йоріт

— Для початку треба розібратися, — серйозно сказав Айнате, коли всі перезнайомилися, сіли, як кому зручно і отримали від Ільна по чашці чаю. Чашки в руках найманців виглядали досить дивно. Особливо в руках у орків. Та й взагалі, найманці повинні пити пиво, вино, наливки якісь, а ніяк не чай, ще й з м’ятою. — Зрозуміти хто що знає, що не знає, а про що навіть не здогадується. Ось я, наприклад, здогадуюсь навіщо ловцям дівчина з ельфійкою-предком. Впевнений, саме ельфійкою, ельф їх не влаштує. Але я навіть не уявляю звідки ця дівчина взялася і яким чином встигла втекти.

— Я підслухала, випадково. Дізналася, що мене продали. Вранці заберуть. І якийсь ритуал нарешті проведуть. Вони і так довго чекали. Так що продали мене давненько, просто для ритуалу потрібна дівчина, а не дитина…

— Це теж, — сказав Айнате. — А іще вони обрали пору року, бо саме зараз потрібний їм вітер віє. І дорогу мабуть розчищали. До однієї старої фортеці в долині. В саму долину, звичайно, не потрапили, але підійшли якомога ближче. На міфічну жилу сили надіються.

Мірх голосно хмикнув.

— Твоя підопічна не перша спроба щось від тієї долини отримати, — сказав йому Айнате. — Вони які тільки способи не випробовували. Намагаються розібратися в таємниці, якої насправді не існує, — сказав зневажливо. — І не повірять, навіть якщо їм силою заприсягтися в цьому. Продовжать шукати, — це він сказав Йоріт. — Не зупиняться ні перед чим. Так що королівські школи і академії магії тебе не врятують. Навіть якщо ти не будеш виходити з них.

Мірх нахмурився, оперся на лікті і недобре на Айнате подивився.

— Нескладно здогадатися, куди може втікати дівчина, рятуючись від магів. Тільки туди, де її зможуть захистити інші маги, — пояснив нелюд. — Вона ж не знає, що насправді не зможуть. Не той випадок. Надто сильний противник, надто хоче отримати її і зробити ще одну спробу повернути колишню велич. Чи хоч сили трохи додати, а потім, навіть не знаю, можливо вони свого володаря скинути з трону мріють. В будь-якому разі — занадто великі ставки щоб вони відступилися від мурів людської школи магії.

— І що робити? — спитала дівчина, похмуро дивлячись в очі нелюду, прямо в каламуть буревію і спалахи блискавок, і відчуваючи, як ноги майже відриваються від підлоги, а тіло стає легким-легким. А страху чомусь не було. В ті темні хмари хотілося загорнутися і нарешті виспатися. Дивне бажання.

— Просити допомоги в богині світлих ельфів. Вона своїм дочкам ніколи не відмовляє. Хлопцям ще може, а дівчат вона занадто цінує, — сказав напівельф, той, що вищий.

— І ельфи погодяться отримати чужих ворогів собі? Заради якоїсь дівчини? — недовірливо спитав Мірх.

— Ельфи зі своєю богинею сперечатися в такому ділі не стануть. Головне доїхати туди, де вона вже почує, — спокійно відповів Айнате. — І… ну, не стануть переслідувачі з богинею битися, не настільки самовпевнені. На них боги і без того сердиті.

І посміхнувся.

А всі присутні ельфи дружно кивнули, навіть темний.

— Так що головне доїхати. І бажано отримати допомогу богині перш, ніж ці бовдури почнуть з ельфами воювати. Тому по дорозі доведеться якось позбавитися ловців, — посмішка Айнате стала недоброю, а буревій іще темнішим.

— Не любиш тих ловців? — навіщось спитала Йоріт, шкірою відчуваючи рух холодного повітря.

— У нас зараз спільні вороги, — нагадав нелюд і в його посмішку домішалася добра мірка мрійливості.

Йоріт здалося, що холодне повітря легенько її обійняло, а потом зникло. Розсипалося і розтануло. Увібралося назад в нелюдські очі, мабуть, злилося з буревієм.

І дівчина кивнула, сама не розуміючи чому вірить цьому чоловікові. Надто він незвичайний. І нехай у неї половина волосся повилазить, якщо він теж не спустився з тих таємничих гір. Або втік з них. Від когось зв’язаного з ловцями і тими, хто їх послав. А зараз дуже вже зручну дівчину для помсти знайшов. Яку достатньо довезти до ельфійської богині і помста буде готова.

Спільні вороги. Насправді ця причина для допомоги визиває більше довіри, ніж будь-які романтичні натяки. Від романтичних натяків вона б тікала світ за очі. А так…

— Добре, — сказала Йоріт. — В чому іще потрібно розібратися?

— Що дослівно ти почула, коли підслуховувала? — спитав чомусь орк, той, що симпатичніший і точно бабій. — Це може бути важливо.

А нелюд з буревієм відкинувся на спинку стільця і закрив очі, наче збирався заснути. Або намагався зосередитись. Можливо навіть на своєму внутрішньому світі.

Йоріт глибоко вдихнула і теж закрила очі, щоб згадати якомога більше.

На тих гостей вона спочатку не звернула уваги. Та вона могла взагалі їх не помітити, якби опікун не надумав її з ними знайомити. І дивне то було знайомство. Троє високих чоловіків, яким назвали її ім’я, на неї трохи подивилися, а потім перезирнулися і все. Йоріт навіть не дуже розуміла чому була така впевнена, що подивилися. Бо в кімнаті було досить темно, вікна завішені важкими шторами, світла ніякого, навіть свічку з додаванням лавандового масла не запалили, а чоловіки натягнули на голови глибокі капюшони. Обличь зовсім не видно.

Йоріт відразу відпустили і вона пішла собі дочитувати цікаву книжку. Навіть не знала поїхали ті гості до ночі, чи залишилися. І що їх поселили в гостьовій кімнаті недалеко від її власної теж не знала. А чому вони не закрили щільно двері не розуміла досі. Чи закрили, а їх прочинив протяг? З дверима самої Йоріт таке бувало, якщо на клямку не закрити.

І на чоловічі голоси вона спершу не звернули уваги. Пройшла б собі повз, якби хтось із гостей не сказав її ім’я. З такою огидою сказав, що вона навіть не зрозумівши, що це про неї, буквально примерзла до підлоги. Завмерла на декілька довгих миттєвостей, а потім обережно підійшла до тих дверей якомога ближче.

— Дослівно… — промовила Йоріт, згадуючи свої відчуття. — Зараз… Хтось з них казав, що чогось в мені може виявитися замало, не знаю чого, вони не називали. Ельфійським виродком обізвав ще. А інший доводив, що ця дурепа, та, що я, краще, що взагалі можливо знайти, надто кров розбавлена у нащадків… не зрозуміла кого, якесь слово дивне. І дівчина. І бабуся саме те, що треба, і добре що здохла давно. Так що моєю кров’ю можна щось відімкнути, бо в когось воно вийшло. Просто крові потрібно багато, раз тільки крапля… чогось, не називали. Краще не скупитися і пожертвувати всю й одразу, бо знає він, що дехто хоче ще щось спробувати потім. А потім через цих експериментаторів ритуали зриваються. І шукай іще одного бовдура, який заради ремонту старезних захисних амулетів продасть потрібну дівку. Бо силою відбирати чомусь не можна. Спробували вже. Бовдурів, звичайно, багато, а ось потрібних дівок… Потім хтось з них велів комусь закрити нарешті двері, бо протяги і я тихенько відступила і притулилася до простінку. Дуже боялася, що хтось в коридор визирне. Але вони просто закрили двері.