Глава 9

Рішення піти від Макса міцно засіло в моїй голові. Це спочатку було якоюсь образою, яка переросла у холодний розрахунок і чіткий план. В мене накопичилася чималенька сума. А випадок з Сергієм Семеновичем сформував нехилу таку подушку безпеки. Наступні такі виходи вже були побудовані на моїй участі як приманки. Після кожного разу відчувала себе замараною, упаскудженою, брудною. І кожного наступного разу нестерпно хотілося послати усе й усіх до чортів у пекло. Та я стиснувши зуби, продовжувала посміхатися і виляючи стегнами зваблювала заможних чоловіків, що я дуже вправно навчилася робити. Це вже Макс так підбадьорював. Та діватись було нікуди. Це був як останній спринт, коли чимдуж і з останніх сил.

Я чекала, коли мені виповниться вісімнадцять і цей день нарешті настав.
З ранку мене привітало подружжя Зозуль, а у вечері Макс запросив до ресторану.

Мені пощастило з директором і його дружиною. Вони не диктували мені жодних умов і правил. Не контролювали, де я і з ким і о котрій годині повертаюся додому. Я не нахабніла, та намагалася з'являтися додому не надто пізно.

Тільки одного разу Івана Петрівна завела розмову за сніданком. Директор вже пішов, я задумливо все колупала виделкою сніданок. Ніяк не могла прокинутися. Було надто помітно, що жінка нервує і ніяковіє.

-Владо, ти не сприйми мої слова як докір чи напоумлення. Я не лізу у твої справи та й не маю права начебто, - я підняла на неї трохи роздратований погляд.

Хотілося фиркнути й закотити очі, та я стрималася. Адже вона по своєму про мене піклується, нехай вже виговоритися.

-Тобі довелося подорослішати раніше інших дітей, ти збираєшся взяти на себе зобов'язання, які лякають і дорослих. Тому я прошу тебе будь обачна. Подумай кілька разів де ти й з ким, бо лише один крок може усе зламати невідворотно. Я не буду пояснювати. Думаю, що ти й сама зробиш правильні висновки.
-Добре.Дякую,- а що ще сказати?

Вона має рацію і я вже вирішила, як тільки мені виповнюється вісімнадцять, я полишаю Макса і всю його компанію.
 

Мій День Народження закінчився у дешевому готелі, де Макс наполегливо до мене залицявся. Я не мала в планах поглиблювати наші відносини, бо збиралася їх взагалі розірвати. Максим був завжди до мене дуже уважним. І якби не його ідея приманювати на мене розбещених багатіїв, я б його ще більш поважала. Та щось в мені надірвалося і я категорично не збиралася продовжувати цей вечір з ним.

-Я не розумію, чого ти ламаєшся? Що тебе не влаштовує? - Лютував хлопець.
-Я тобі намагаюсь пояснити, ти ж не слухаєш, -спробувала достукатися до нього.
-А що тебе слухати? Ти ж вирішила, що ти велике цабе! Де б ти була без мене?! Вже б по руках пішла і під забором валялася п'яна або обдолбан! Хіба я тебе ображав чи погано до тебе ставився?! Хіба я не заслуговую на твою прихильність і подяку?!

З кожним його словом ставало більш лячно. Як я в ньому помилялася. Чи це той Максим, якого я знала? Чи він і зі мною розігрував якусь свою партію?

Його руки зминали болісно мої груди. "Будуть синці", - промайнула думка. Поцілунки були жорсткі, у роті вже відчувався присмак крові. Макс хотів мене наказати, за холодність і відмову. Я вже зрозуміла, що я не зможу чинити опір, просто не вистачить сил. Усі мої благання і взивання до його честі й розуму не мали результату. І коли усвідомлення, що лише мить і я буду зґвалтована людиною, якій довіряла і від якої не чекала такого вчинку, розчахнулися двері й до кімнати влетів беззубий Мишко.

-Владко! Там твоя хата горить разом з матір’ю!
 

Пожежники скручували рукав, небайдужі й рятувальники метушилися, розбирали завали. В повітрі ще стояв запах пожежі й від згарища йшло тепло. Те, що колись було моїм домом стало купою непотребу, який колись вивезуть на смітник. Я не могла віддихатися, бо бігла не бачачи дорогу під ногами та не могла відвезти очі, мене розривало з середини, проте сліз не було.

Перед очима пропливали спогади, а поряд стояли сусідки та просто допитливі споглядачі. Пліткарки вже побідкалися, а тепер перемивали кісточки вже покійної жінки, яка була моєю матір'ю.

-Горе та й годі, -бідкалася молода жінка.
-Цього слід було чекати. Вона вже геть була пропаща. Бачили, як вона виглядала останнім часом? Геть чорна.
-Добре, що хоч меншу забрали до дитячого будинку, там хоч дах над головою є і нагодують,- наша сусідка похитала головою, -може хоч вона виросте людиною. Бо ця теж як і матір її -пропаща.

Хотілося нахамити їм, облаяти, щось зле сказати, плюнути в обличчя, та я тільки зле поглянула, бо саме в цей час з під завалу дістали тіло, а потім ще одне.

Серце пропустило удар, потім ще один. Неначе дерев'яні, ноги рухалися до тіла. Розуміння, що це останній раз, коли я побачу свою маму, прийшло зненацька. Я була ображена на неї за її байдужість, за те, що не звертала на мене увагу, що не любила мене, не піклувалася. За те, що в мене не було нормального дитинства. Я вважала, що ненавиджу її. Та зараз зрозуміла, що якою б вона не була я її любила. В цей момент в мене рушились надії. Куди я тепер буду забирати Дашку? І як їй повідомити. Мала була дуже прив'язана до мамки.

-Ви Влада Рило? Я слідчий, Володимир Миколайович Вешких. Ви можете прокоментувати пожежу? Що, на вашу думку, сталося?- Не дочекавшись відповіді, він простягнув мені свою візитку, - я розумію, що зараз ви в шокованому стані. Завтра я чекаю на Вас у відділенні.

Я тримала в руках візитку, та все одно дивилася вперед. В очах стояла мала, якій треба якось повідомити про пожежу і смерть матері.

-Владо, нам треба убиратися звідси, тут занадто багато ментів,- рудий Генка тягнув за собою.

До «хати» йшли мовчки. Аж поки мені в голову не закралася підозра. Я огледілася, щоб впенитися, що ми одні. Бо до пожежі наших достатньо зібралося. Мабуть, раніше розбіглися.

-Гено, скажи чесно, будь ласка…- мабуть, щось таке було в моєму погляді, що хлопець відразу зрозумів про що я.
-Владо, бля буду, ніякого відношення до цього ми не маємо,- відкрито дивлячись в очі, відповів хлопець.
-Може бути так, що ти не знаєш?
-Може бути все, але навіщо було б це робити? Який сенс? Ні, Владко, ми не маємо до цього жодного відношення. Мені шкода тебе і твою мамку, я тобі дуже співчуваю і розумію твої почуття. Мене Ірен виростила, коли батьків не стало, тому чудово розумію тебе. Та нікому з наших таке б і в голову не прийшло.

Розмова зі слідчим прояснила всю ситуацію. Насправді причиною пожежі стало замикання в саморобному обігрівачеві. От хто б мені ще пояснив, навіщо в середині травня вмикати обігрівач? Нехай і холодна виявилася весна в цьому році, та не на стільки ж. Слідчий на це моє питання лише знизив плечима.