Глава 4

Першого вересня Валі на лінійці не було і потім вона так і не з'явилася. Випадково почула розмову однокласників, що вона перейшла до іншої школи. Ну і добре, хай їй щастить на новому місці. А от мажорчики з'явилися. Чатували на нас з Валькою недалеко від школи. І я попалася.

- Ну що, сучаро, попалася? Де твоя подружка?- Поцікавився Ренат.- Я за тебе без тачки залишився. Та і за свою нахабність треба відповідати.
-Та невже? Ти вже відповів? - Поставила стрічне питання.
-Ти свій рот прикрий, убого, -вставив свої п'ять копійок Роман.
-Як будеш розплачуватися, курка общипана?
-Знесу тобі, Ренатику, яєчко.
-Золоте? -Хіхікає Роман, та після того, як на нього зло глянув друг, замовчав.
-Ти дуже борза, нищебродко,- підійшов геть впритул. Втікати не було сенсу, ззаду стояв Роман,- ти на себе в дзеркало хоч іноді дивишся?
-Дивлюся! -Відповідаю
-Не лякаєшся?- Гиденько так посміхається Ренат, а ззаду хіхікає Роман.
-Ні, а ти?- Після цих слів неочікувано прилетів удар у ніс.

Він хруснув і гаряча кров потекла по губах і підборідді. Витерла рукою і зле подивилася в очі хлопцеві.

-Що Ренате, ти такий сміливий дівчині ніс розбити? Герой!
-Затули свою смердючу пельку, кікіморо. І слухай уважно. Тепер ти будеш відпрацьовувати борг. Я сам гидуюсь, а от хлопцям зійдеш. Мені ж будеш мити поли й пиво носити, а ще лежати під ногами замість килимка.
-Слухай сюди, гнидо! -Я вже кричала не стримуючись, в очах горіла лють і ненависть, - Ти настільки нікчемний, що тільки з дівчатами й воювати. Тільки не врахував одну маленьку деталь. Мені втрачати нічого, я тобі, лайну собачому, переріжу горлянку, коли ти цього не чекатимеш, тобі й твоїм друзям. А хто спробує хоч пальцем до мене торкнутися, залишиться без своєї чоловічої гордості. Хоча тобі не має чим гордитися, в тебе там і так все плачевно.

Я зло сміялася, а в очах Рената плескався страх, злість і жага заткнути мене.
Ребрам долонь з усієї сили він приклав мене по вухах. В очах потемніло, я похитнулася і почала осідати. Звуки стали дещо приглушеними. Та я почула крик.

-Пацани! Рило б'ють!- І скрізь гул в голові, бачила Генку й усю місцеву банду, яка бігла до нас.

А потім з якоюсь садисткою радістю дивилася, як за мене мстилися. Жорстоко, а не до першої крові.

-Гей, мала! Ти як? -Біля мене присів навпочіпки незнайомий хлопець.

Я ж сиділа на бордюрі, у голові стояв туман, мене трохи нудило і шкіру стягувала кров, яка вже підсихала.

-Нормально, жити буду.
-А ти бойова. Така дрібна, а до чого ж відчайдушна. - Поряд просичав Генка-щипач, потираючи плече. - Як тебе звуть пам'ятаєш?
-Пам'ятаю. -Відмахнулася.
-І мені скажіть, - відізвався незнайомий хлопець.
-Влада Рило вона,- здав мене відразу рудий.
-Ну приємно познайомитися, Владо! Я Максим або просто Макс. -Протягнув руку, яку я потиснула.

Хлопець геть не симпатичний, проте від нього така харизма йшла і сила духу, що на все інше вже можна не звертати уваги.

Мене кудись повели. Мої рятівники вже зібралися до купи та ділилися враженнями. Мені дали води вмитися. Почувалася не так щоб добре, та прийнятно.

-Схоже тобі ніс зламали, - виніс вердикт Макс, -підійди.
-А ти на цьому знаєшся? -Підозріло мені стало.
-Знаюся.

Він уважно роздивився, дуже дбайливо й обережно його помацав, та потім хрясь і неочікуваний біль пронизав аж від голови до "хвоста".

-Все. Молодець! Може до нас? -Запропонував він.
-Ми, Максе, її вже запрошували, та вона категорично проти.

Макс зацікавлено поглянув на мене.

-Може передумаєш?- Питає.
-Ні, дякую. Я вже на обліку стою, мені не можна світитися. В мене мамка алкоголічка і мала сестра, якщо мене до колонії відправлять, вона з мамкою пропаде. Так що ні. І відразу скажу, що я вам дуже вдячна за допомогу, та допомоги у відповідь не чекайте. Хоча у нас тепер у всіх будуть проблеми.
- Ти про цих піжончиків? -Киваю.- Нічого не буде. Ми їх попередили, щоб забули. А дома сказали, що між собою щось не поділили. А якщо десь і щось вилізе -- їм не жити. Тож забудь про них. А подяку назад не попросимо, в нас є до кого звернутися.
-Та ми ж знаємо, що ти мовчиш, навіть коли є що розказати поліції. Тож ти й так своя, - вліз в розмову беззубий Мишко.
-А ти все ж подумай. Ми своїх не кидаємо і якщо щось з тобою станеться, то малу твою виростимо і приглянемо. А так ти матимеш свої гроші й немаленькі. Телефон собі хоч купиш, будеш своєму коханому Академіку дзвонити,- Генка при цьому хіхікав, як дівча.
-Слухай, Генко, от що ти мелеш? До чого тут Льоха? І я ж вже все сказала. Піду я. Дякую вам, хлопці за допомогу.

Наступного дня ніс опух, потім з'явилися синці, а на перше вересня я була "кралечкою" з жовтими колами під очима. Проте гордо несла свою голову і честь. Не зважала на жарти та глузування. Мала правда злякалася, як мене такою побачила. Думала, що то дядько Борис мене відлупцював, як мамку іноді. Та він мене побоювався тому не займав.