Глава 3

Я не поспішала. Та й куди мені поспішати? Дома ніхто не чекає. Навіть мала. Вона сьогодні у сусідки баби Мар'яни заночує.

Вчора мамку забрали до лікарні. Допилася. Якби після таких подій до нас з опікунського не прийшли. Я з лікарем говорила, він виявився дядьком з поняттями, а точніше йому все одно. Так він сказав. Сподіваюсь, що так.

Сердешна сусідка, яка лає нас на чому світ стоїть, прихистила у себе Дашку. Я зайва, доросла і сама про себе подбаю. Я і не сперечалася. Я і малу не хотіла до неї пускати та мала хитрюга вже все продумала. Як вона мені сказала? "Хоч нажеруся від пуза, покупаюся як нормальна людина і висплюся на нормальному ліжку"? А чим їй її не нормальне? Ми з Льошкою їй відремонтували його місяць тому. Закрутили спинку, яка вже на ладан дихала. Я їй і постіль випрала. Спеціально для цього у Льошиної мами жменю порошку попросила. От же...

Сьогодні хоч з Льохою поговорила вперше з того часу, як він поїхав. Розказав матері про іспити, про гуртожиток. Про свою групу, з якою буде навчатися. Та, мабуть, я його знаю краще од матері. Бо відразу просікла, що він бреше. Не взяли його до інституту. Та знаючи його, тим паче ми вже це обговорювали, він не повернеться і правду матері не скаже, щоб не хвилювати її. Вона має слабке серце. Переживає за неї.

Тусовку помітила здалеку. На невеличкому базарному майданчику зібралася молодь. Витягли звідкись колонки, поставили їх на вході у магазин, звідти й електрику взяли. Тепер гучно лунає музика. Хтось попиває пиво. Господиня не цурається продавати алкоголь і цигарки таким як я. Тому і світло дає, і не зачиняється, щоб навар був. Біля магазину стояла така тачка, що пройти повз і не звернути голову було важко. Я в них не розбираюся та те, що їх називають спорткари знаю. Синя. І у літніх серпових сутінках, вона здається майже чорною. Біля машини вже старші хлопці з випивкою кадрили дівчат. Ну а як же? Такі кавалери. І випити куплять і, якщо пощастить, то і на тачці покатають. Не буду приховувати, мені теж дуже і дуже хотілося, щоб мене на такій хтось покатав. Та я не така наївна, щоб вважати що хлопці катають дівчат за просто так. За чарівні усмішки й гарненькі личка. Бачила, як вони потім в туалетах соплі розмазують, дурепи.

-Владко! - Думала почулось, бо хто мене буде кликати. -Владко!

Таки не почулося. Примружуючись, щоб роздивитися у сутінках. До мене вийшла моя однокласниця, Валя Божко, дівчина гарненька, та зацькована. Чомусь ще з сьомого класу, коли вона перейшла до нашої школи, в неї не задалися відносини з нашими популярними учнями і її травили, сміялися. Про себе я вже казала, мене сторонилися і побоювалися. Її ж задирали та глузували. Так, діти часто бувають жорстокими, а особливо в підлітковому віці.

-Привіт, Валю! Що ти тут робиш?- Я й справді здивувалася, адже вона не відвідувала такі збори блатних, як і я до речі.
-В мене хлопець тут, він мене запросив, -трохи соромиться, а очі світяться щастям і коханням.

Нічого собі яка забита мишка! Та в нашому віці й не дивно закохатися. Мені теж подобався один хлопець. Та без взаємності. Я якийсь час страждала, Олексію все про нього нила. Потім заспокоїлася, хоч і поглядала іноді з якоюсь гіркотою на нього, коли він десь з'являвся у полі зору. Та це було моє таємне почуття. Більше про нього ніхто не знав.

-Владо, поїхали з нами на річку?- І з такою надією дивиться на мене.
-Ти жартуєш? -Вона заперечливо хитає головою. - Я нікуди не поїду.
-Владо, він з товаришем. Мені не зручно буде. Вони гарні хлопці.
-Я ж без купальника.
-І я без купальника. Та ми можемо не купатися. Так на березі посидимо. Поїхали?

Мені не треба було розказувати, які саме хлопці, бо Валя закоханим поглядом дивилася на одного з тих, хто стояв біля машини. В мені воювали дві особи й вони ладні були вже волосся одна одній рвати. Хороша і розсудлива я кричала, що це добром не закінчиться. Друга - що нічого страшного не буде, проте коли я ще посиджу в такій машині та й Валюху треба підтримати.

-Ти давно їх знаєш? - Запитала, вже коли підходили.
-Не дуже, щоб давно та вони класні, порядні й виховані. З гарних родин. У мого Ромчика батько професор, у Рената бізнесмен, а мама дитячий лікар.
-Хлопці знайомтеся це моя однокласниця Влада.- Знайомила нас, - це Роман і Ренат.
-Дуже приємно, -насправді не було мені приємно, бо я помітила відразу в очах Регата, коли він на мене глянув. Було неприємно, м'яко кажучи.

Машину вів Ренат, попереду з ним сидів Роман, а ми позаду. Я не могла налюбуватися машиною. Нишком гладила рукою шкіряні крісла, провела по дверцятах. Це не захоплення, це дещо більше. Мені вже стало все одно, що там про мене думає цей хлопець, адже я нарешті сиджу в такій машині як ця і з комфортом в ній їду.

-А що за машина? -Не витримала я.
-Яка безпосередність, - промовив до себе Роман, обернувся до мене і посміхнувся.
-Мазда,- аби відчепилася, повідомив Ренат.
-Я от взагалі не розуміюся на машинах.
-Воно й помітно, - смішком відповів на моє захоплення хлопець.

От така в нього приємна зовнішність, може зачарувати дівчину; високої підтягнутої статури, мужнє, хоч і доволі молоде обличчя, одягнений круто, а така убога людина всередині. Так хотілося, щось у відповідь сказати, та не хотілося псувати вечір Валі та Роману. Роман мені більш-менш сподобався. Він був менш привабливим, проте частіше посміхався і не показував своє "фє".

Вечір був теплим, вода теж. Пірнути дуже хотілося, та не роздягатися ж перед хлопцями. Якби в мене був купальник, то я б стовідсотково пішла б купатися, а так просто мочила ноги. Йшла берегом, коли побачила хлопців. Поки ми з Валею накривали поляну, різали ковбаску і робили бутерброди, хлопці відійшли. Я не стала на них чекати, бо вже занадто смачно пахло. А відмовити собі було важко. Вирішила пройтися.

-Не можна було знайти когось краще?
-Заспокойся. Яка тобі різниця? Не потвора ж.
-Не потвора? Вона ж якась обдерта. Ти бачив як вона одягнена? Жебракує чи що? В мене на таке не стоїть. І тобі легко казати, в тебе хоч більш-менш. Хоч одягнена нормально. А ця як доярка з колгоспу.