Моє перше кохання

Я вирішила виокремити свої стосунки з чоловіками в окремі розділи, не розділяючи їх за віком. Можливо, кохання - це голосно сказано, але якісь почуття у мене були. Зрозуміло, що я мало що знала про стосунки, почуття і кохання зокрема. Я розуміла, що у мене є почуття до протилежної статі, що я щось відчуваю, що мені не вистачає тієї чи іншої людини в моєму житті, і що мене щось приваблює. Звичайно, я і раніше писала про свої почуття щодо закоханості, але не сприймала це серйозно.  Під час попередньої закоханості я запитувала себе, чи дійсно я хочу прожити з цією людиною під одним дахом все життя. Але проаналізувавши все, я зрозуміла, що не готова бути з цією людиною весь час, жити з нею і любити її. У мене були якісь почуття, але не настільки, щоб хотіти жити з цим хлопцем. З часом, трохи розібравшись в собі і проаналізувавши себе, я зрозуміла, що мене цікавила не стільки людина, скільки ті почуття і відчуття, які я відчувала і переживала. Тобто мене цікавив лише процес переживання і страждання через нерозділене кохання.

   Десь у віці шістнадцяти років, коли я вступила до коледжу і почала відвідувати заняття, мене знову охопило це почуття. Воно з'являлося поступово, росло і росло. Певний час я чинила опір, намагалася ігнорувати його, не піддаватися своїм почуттям. Я розуміла, що це може повторитися через мої дитячі травми, через брак любові з боку батьків, через мій вік. Я завела щоденник, в якому записувала все, що відбувалося зі мною протягом дня, і почуття, які я відчувала. Оскільки мені не було з ким поговорити і хто б допоміг мені краще зрозуміти себе, я вирішила все записувати. Коли я писала, мені ставало легше, я ніби виговорювалася і могла краще зрозуміти власну поведінку або дії інших людей по відношенню до мене.

   У коледжі я частково подолала свій страх їздити в автобусах, тому могла зупиняти автобус і йти на заняття. У цьому мені допомогла людина, в яку я згодом закохалася. У той час він працював водієм в одному з моїх сільських автобусів. Не знаю, як це сталося, але він одразу запам'ятав мене. Де я сідала і де мені потрібно було вийти. Він працював майже щодня, тому я могла бачити його принаймні раз на день. Його звали Сергій. Мій страх поступово зник. Коли Сергій був на роботі і бачив, що я чекаю на автобус, він зупинявся сам, мені не доводилося його зупиняти. І коли треба було виходити, він також зупиняв автобус на потрібній мені зупинці, і мені теж не треба було йому казати. Це було дуже зручно для мене, особливо коли я їхала з міста додому. Таких автобусів у місті багато, і через мій поганий зір я могла сісти не в той автобус. У дні, коли він працював, мені не доводилося турбуватися про те, що я можу сісти не в той автобус. З часом я навчилася розрізняти автобуси на відстані. Оскільки я не могла побачити номер чи напис на автобусі, я почала запам'ятовувати кольори наклейок і штор всередині автобуса - тобто те, що я бачила здалеку своїм зором і що я могла розрізнити.

   З самого початку, коли я почала їздити в автобусах, я завжди віталася, коли заходила в автобус, а коли виходила, дякувала. Сергій не був ввічливим, він ніколи ні з ким не вітався і рідко комусь відповідав. Неодноразово я чула, як люди робили йому зауваження за те, що він не вітається. Звичайно, це справа кожної людини, кожен сам вирішує, яким він хоче бути. Але через деякий час моїх подорожей я почула, що Сергій почав вітатися зі мною і відповідати на мою подяку. Я зрозуміла, що це тільки до мене таке ставлення, адже дорога до мого будинку займала 40 хвилин, і за цей час багато людей заходили і виходили з автобуса. Я почала спостерігати, чи реагує він на інших, і він не реагував ні на кого, крім мене. Я не знаю, як це було під час інших його поїздок, але коли я їхала в автобусі, він відповідав тільки мені. Тоді я здивувалася, думала, як таке може бути, якщо цього ніколи не було раніше, якщо він взагалі ніколи не був таким, а тут раптом він реагує на привітання і подяки. Я навіть почала приписувати його зміни собі, думаючи, що через мої постійні привітання він теж почав відповідати. Можливо, так воно і було, можливо, була якась інша причина, але він почав відповідати. Через деякий час я помітила, що він реагує на інших людей, а не тільки на мене.

   Я завжди намагалася сідати на перше місце, коли їхала в автобусі, тому що мене могло нудити в будь-якому транспорті. А в цьому автобусі сидіння були розташовані так, що перше місце було зі спини водія і на відстані витягнутої руки. Я завжди намагалася сісти якомога ближче до Сергія, але це переднє сидіння було розраховане на трьох людей. Одного разу, коли я їхала додому, я почула, що на передньому сидінні розмовляють жінка і Сергій. Жінка сиділа поруч зі мною, і коли вона почула, як Сергій вітається і відповідає пасажирам, то запитала його: "Що  тебе так змінило? Ти ж раніше був не таким, ніколи не вітався і не відповідав". Сергій промовчав, а пізніше сказав, що не знає, але тепер він такий. Проаналізувавши їхню розмову і те, що вона звернулася до нього на "ти", я зрозуміла, що вони знайомі, і навіть вона помітила зміни в ньому.

   Чесно кажучи, у мене не було з ним ніяких стосунків, це були просто мої почуття і моя симпатія до нього, яка почалася знову ж таки з його ставлення до мене. Мої почуття народжувалися поступово, з того, як він ставився до мене, як виділяв мене з-поміж інших. З одного боку, це було нерозділене кохання, а з іншого боку, він все таки мав до мене якусь симпатію, але вона не розвилася далі. Я нічого про нього не знала. За той довгий час, що я спостерігала за ним у дорозі, я зібрала достатньо інформації. Слухаючи розмови з його друзями, пасажирами, телефонні розмови, я дізналася, що він старший за мене на 18 років, що він одружений, що у нього вже є двоє дітей, що він спокійна людина, але може вибухнути, коли його роздратувати, і що це перший маршрут, на якому він працює. Я спочатку не знала, що він одружений, бо він не носив обручки. А коли дізналася, що в нього є сім'я, мої почуття до нього були вже досить сильними. Коли я дізналася про його сімейний стан, я почала розуміти, що мені потрібно переступити через ці почуття і забути його, тому що через мої принципи, через мою мораль і через мою віру я не можу дозволити собі зруйнувати чужу сім'ю.