8-9 років

    Коли я перейшла до четвертого класу, я не зовсім адаптувалася за рік. Але я могла без страху їсти свій обід на перерві і ходити до туалету. Зі мною подружилася дівчинка з мого класу, і мені стало легше. Хоча більшість класу мене не приймала, просто ігнорувала, мені було достатньо, щоб зі мною за партою сиділа одна дівчинка, з якою я могла поговорити і вийти на вулицю на перерві. Не знаю як, але вона зрозуміла і прийняла мене, і нам було комфортно разом.

    Десь перед зимою я захворіла і не ходила до школи більше місяця. У нас був новий будинок, і він був недобудований. Коли мої батьки переїхали до нього, лише одна кімната двоповерхового будинку була готова для проживання. У решті будинку були цегляні стіни, без вікон і дверей. Звичайно, батько все добудував сам, довів до нормального житлового стану, встановив вікна і двері, поштукатурив стіни, а мама йому допомагала. Одного разу ми зробили сходи на другий поверх, вони були дерев'яні і їх потрібно було покрити лаком, щоб вони не псувалися. Мама цілий день лакувала сходи, запах лаку стояв по всьому будинку. Наступного дня у мене з'явилася алергічна реакція по всьому тілу, не просто висип, а рани. Мене негайно відвезли в лікарню, лікар оглянув мене і призначив лікування, батьки купили ліки, і ми поїхали додому лікуватися. У мене було гарне довге волосся, але через те, що на шкірі голови з'явилися рани, його дуже коротко підстригли. Я була схожа на хлопчика. Лікування тривало місяць, було важко, все тіло свербіло і боліло одночасно. Але все пройшло, я вилікувалася і прийшов час повертатися до школи. Мені довелося наздоганяти весь матеріал, який я пропустила, і мої оцінки знову знизились. Дівчинка, яка була моєю подругою, подружилася з іншою дівчинкою, поки мене не було, і я залишилася сама. До кінця навчального року я навчалася, ні з ким не розмовляючи.

    Крім основних уроків, мама записала мене на танці. Мені подобалося танцювати, тому мене вирішили записати на додаткові заняття. Я трохи поборола свої страхи і почала відвідувати танцювальний гурток. Не знаю чому, але коли батьки записували мене в цей клас, вони не зовсім врахували, що їм доведеться вкладати гроші не тільки в зарплату викладача, але і в танцювальні костюми і тренувальну форму. Коли я вперше прийшла в танцювальний клас, я переодяглась в те , що мала з собою вдома, і все було добре. Але з часом це стало проблемою. Іншим дітям купували спеціальну форму та взуття для тренувань, у мене цього не було, моїм батькам було важко собі це дозволити. Крім того, у мене була хлоп'яча зачіска, і діти, які відвідували цей гурток разом зі мною, з часом почали показувати на мене пальцями і сміятися. Мені було боляче і незручно, тому я перестала відвідувати гурток. Я сказала батькам, що більше не хочу ходити на танці, що мені це не подобається. Я не сказала їм справжню причину, що з мене сміялися через мою зовнішність.

    Багато дітей у школах стикаються з насмішками через фінансове становище своїх батьків. Але це не залежить від дитини, а інші діти не розуміють, що негарно сміятися над кимось через те, що він не такий, як ти, і не має того, що маєш ти. Батькам і педагогам важливо вчити дітей емпатії та прийняттю, оскільки це може допомогти створити більш інклюзивне і співчутливе середовище. Підвищення обізнаності про різноманітне походження та обставини інших людей може сприяти вихованню доброти та запобіганню булінгу на основі зовнішнього вигляду чи соціально-економічного статусу. Заохочення до відкритих розмов про відмінності може сприяти взаєморозумінню та запобігти образливій поведінці.

    На жаль, це проблема, яка також впливає на психічне здоров'я дітей і спричиняє травми. Спочатку дитина не розуміє, чому її не приймають, їй боляче і прикро. Дитина починає замикатись в собі. Згодом вона починає сприймати себе відкинутою, самотньою, усвідомлювати, що нікому не цікава, що вона просто ніхто. Це відчуття ізоляції може мати довготривалий вплив на самооцінку та психічне благополуччя дитини. Для батьків, педагогів і суспільства в цілому вкрай важливо створити сприятливе середовище, де діти відчувають, що їх цінують і приймають такими, якими вони є. Виховуючи емпатію, приймаючи різноманітність і навчаючи толерантності з раннього віку, ми можемо допомогти запобігти шкідливим наслідкам ізоляції та забезпечити, щоб кожна дитина відчувала, що її бачать, чують і поважають. Ми можемо допомогти запобігти такому травматичному досвіду та сприяти формуванню більш співчутливого суспільства.

"Життя складне, і не завжди все виходить добре, але ми повинні бути хоробрими і продовжувати жити далі".

BTS