7-8 років

7-8 років

    У віці 7 років у моєму житті сталася подія, яка докорінно змінила моє сприйняття світу, людських стосунків і ставлення до інших людей.  Це був важкий час, але я навчилася бути стійкою та адаптивною. Незважаючи на виклики, з якими мені довелося зіткнутися, я вдячна за уроки, які вони мені дали, і за те, якою людиною вони мене зробили сьогодні.

На той час у мене вже була молодша сестра. Я її дуже любила. Коли мою маму привезли додому з пологового будинку разом з сестрою, я залишилася з сестрою на два тижні, допомагаючи мамі і відлучаючись тільки поїсти і сходити в туалет. Протягом цих двох тижнів у мене розвинулось сильне почуття відповідальності і турботи по відношенню до моєї сестри. Це був трансформаційний досвід, який поглибив моє розуміння важливості сімейних зв'язків і жертв, необхідних для турботи про близьких.

    Коли мені мало виповнитися 7 років, стався випадок, який повністю змінив моє бачення світу. Моїй сестрі вже виповнився 1 рік. Було літо, і моїй мамі треба було працювати на городі. Вона залишила мене з сестрою вдома і сказала, щоб я доглядала за нею і не залишала її саму. На той час у мене вже були проблеми з комунікацією. Мені було важко знайомитися і спілкуватися з іншими дітьми, я боялася говорити, тому завжди сиділа вдома і не спілкувалась і не гралась з іншими. Дружила тільки з хлопчиком, який був нашим сусідом, і він був на рік старший за мене. Але він жив у місті, а на вихідні та канікули приїжджав у село з батьками. Коли він приїжджав, ми проводили цілий день разом, і мені було з ним комфортно і радісно. У той день, коли зі мною залишили сестру, його не було, і мені було нудно, не було з ким погратися. Чомусь я вирішила вийти з двору на дорогу, щоб подивитися, що відбувається. Вдома нікого не було, тому я посадила сестру в коляску і вирішила поїхати з нею на прогулянку. Коли я йшла з коляскою, по дорозі проїжджали дядько мого батька і його син, мій троюрідний брат. Вони побачили, що я гуляю, і зупинили машину. Дядько запропонував піти з ними до їхнього будинку, щоб погратися з моїм братом, а потім він забере нас додому. Їхній будинок був не дуже далеко від нашого. Звичайно, я погодилась на його пропозицію, ми добре провели час разом, а ввечері нас з сестрою нагодували і відвезли додому.

 Звісно, мама злякалася, бо мене не було вдома з сестрою, коли вона повернулася, і вона навіть не могла здогадатися, де я можу бути. Дядько привіз нас назад, мама, здавалося, була щаслива, що знайшла нас, але дуже розсердилася на мене за те, що я пішла з дому без дозволу і забрала з собою сестру. Дядько попросив маму не сваритися зі мною, сказав, що все закінчилося добре, що ми в безпеці і вдома, і що вона не повинна на мене кричати. Мама погодилася. Спочатку я злякалася, що мама знову буде мене сварити, але брат заспокоїв мене і сказав, що скаже своєму батькові, щоб він поговорив з мамою, щоб вона не сварила мене і не карала. Я повірила йому, заспокоїлась, і коли почула, як дядько сказав це мамі, заспокоюючи її і просячи не карати мене, і побачила, що вона погодилася, я по-справжньому зітхнула з полегшенням. Вони попрощалися і пішли, а ми з сестрою залишилися вдома. Мама вивела нас на подвір'я, залишила сестру з бабусею, а сама схопила мене за руку і потягнула ламати гілку. Я зрозуміла, що мама збрехала дядькові і що вона мене покарає. Чомусь це покарання здається мені найжорстокішим з усіх. Я почала плакати, благати маму не бити мене, казати, що я розумію, що це неправильно і більше так не буду, але мама була непохитною. Вона так сильно хотіла мене покарати, що не звертала уваги ні на мої сльози, ні на мої благання. Вона роздягла мене догола, поставила на коліна і почала щосили бити тонкою гілкою. Кожен удар різав моє тіло, як гострий ніж, і я навіть не відчувала, як каміння, на якому я стояла, впивається в мої коліна. Я ніколи в житті так не кричала і не плакала. На мій крик прийшли сусіди, вони побачили, як мама карає мене, намагалися зупинити її, просили заспокоїтися, просили не бити мене так, але це ще більше розлютило маму, і вона почала бити мене ще сильніше, тому що я кричала, і це чули інші. Коли я перестала кричати, вона перестала мене бити. Мені було дуже боляче, я просто не могла піднятися з колін на ноги. Я повільно піднялася за допомогою рук, стримуючи біль і сльози, і тихо пішла до своєї кімнати в будинку. Я обережно лягла на ліжко на живіт, тому що моя спина і сідниці були порізані гілкою і дуже боліли. У той момент я не знала, який біль сильніший - фізичний чи душевний, а може, обидва були однакові за силою.

Поки я лежала, вага емоційного болю почала осідати, ускладнюючи розмежування між фізичними та душевними стражданнями. Кожен біль, здавалося, переплітався, додаючи ще більше мук до того, що я вже відчувала. Це було суворе нагадування про шрами, які не завжди видно на поверхні. Це було нагадуванням про те, що іноді рани, завдані зсередини, болять так само сильно, як і ті, що нанесені ззовні.

    З цього моменту моє життя розділилося на "до" і "після". Якщо раніше я намагалася знайти пояснення вчинкам батьків і їхньому ставленню до мене, то тепер я зрозуміла, що я для них тягар, що вони мене не люблять, що їм байдуже до мене, до моїх думок і до мого існування в цілому. З того дня я почала думати, що моя сестра для них важливіша, вона для них бажана, а я не розуміла і не бачила своєї важливості для них. Я почала відчувати себе невидимою і знехтуваною, постійно сумніваючись у своїй цінності в їхніх очах. Фаворитизм по відношенню до моєї сестри став більш очевидним, через що я відчувала себе ізольованою і нелюбимою у власній родині.

    Я зрозуміла, що мої почуття, мої переживання не мають значення, вони не важливі. Мої бажання теж нікого не цікавили. Я почала думати, що моїм батькам потрібна машина, яка просто виконуватиме їхні накази. Я не мала права думати, хотіти, бажати, мріяти, висловлювати своє бачення, робити те, що мені хочеться. Мене поступово стирали як особистість і перетворювали на те, що їм було потрібно. Моєю індивідуальністю та автономією нехтували, оскільки батьки бачили в мені лише засіб для задоволення власних потреб та бажань. Я відчувала себе просто маріонеткою, позбавленою власної волі та ідентичності. Було прикро усвідомлювати, що мої батьки надавали перевагу щастю моєї сестри, а не мені, що ще більше поглиблювало відчуття ізольованості та занедбаності в моїй власній родині.