25.

Усе моє життя пролетіло перед очима. З усіма його помилками, досягненнями та фатальним рішенням оселитися в чоловічому блоці.

Я стояла за барикадою з пластикових ящиків, витріщаючись на Гошу, і намагалася згадати, як дихати. Серце в грудях калатало з такою силою, наче намагалося вибити ребра. Відчуття були такі, точно я терористка з купою вибухівки, і от-от з-за рогу має виїхати група захоплення.

— Я... я... — вичавила з себе, але голос зрадницьки зірвався на ультразвук.

Гоша зробив ще один крок уперед. Його важкі кросівки з брязкотом наступили на якесь сміття. Він нахилився так близько, що я відчула запах його дешевого дезодоранту й тютюну.

— То... ти дівчина чи хлопець?! — повторив він, і в його низькому басі вперше прорізалися нотки щирої, дитячої розгубленості. — Чи якийсь трансвестит? Що ти, чорт забирай, таке?

— Я дівчина, — повільно видихнула я й зняла шапку.

— Капець! Оце цирк… А в гуртожитку... ти що, хлопцем прикидалася?!

— Гошо, благаю, не кричи! — випалила я, інстинктивно схопивши його за величезне, тверде, як камінь, передпліччя. — Я все поясню! Чесно! Дай мені дві хвилини.

Громило здригнувся від мого дотику, наче його вдарило струмом, і шарпнувся назад. Він витріщився на свою руку, а потім знову на мене. У його черепушці відбувався складний, болісний процес переосмислення всієї картини Всесвіту.

— Стривай... — він примружився, повільно чухаючи потилицю. — То це я... це ми з братаном на кухні... тебе до стіни тиснули?

— Ну... так.

Гоша раптом схопився за голову й видав глухий, важкий стогін. Він розвернувся довкола власної осі, зробив кілька кроків по задньому двору, глибоко дихаючи, а потім знову повернувся до мене. На його обличчі застигла суміш дикого сорому та глибокого шоку.

— Оце попадос... — пробурчав він, опускаючи очі. — Нас за таке хлопці на районі просто зариють. Ти чому тоді не сказала, що дівчина?!

— Та як би я сказала?! Ви б мене відразу вахтерці здали! Або коменданту! А мені жити немає де! Взагалі немає де, розумієш?!

Гоша застиг. Він склав свої величезні руки на грудях і декілька секунд мовчки розглядав мене. Напруга в його постаті трохи спала, залишивши лише безмежне здивування.

— Жити немає де... — повільно повторив він. — І ти через це... у чоловічий корпус залізла? Під виглядом хлопця?

— Я не планувала нікого дурити! Тобто розуміла, що доведеться брехати, але й не уявляла наскільки багато. Це була авантюра від безвиході! До всього я закохалася в Микиту, і... тепер от живу на два життя.

Гоша похитав головою, дивлячись на мене так, ніби перед ним стояв пацієнт психіатричної клініки.

— Ти прибацана... Чесно. Абсолютно прибацана.

— Та знаю! — щиро погодилася я. — Навіть не сперечатимусь.

Гоша перевів погляд на пакет зі сміттям, підняв його, жбурнув у контейнер і повільно повернувся до мене. Його обличчя знову набуло звичного похмурого виразу, але в очах промайнув небезпечний блиск.

— Ковальський знає? — сухо запитав він.

— Ні! Боже збав! Він переконаний, що я його сусід Тім!

Гоша на секунду замислився. Куточок його рота повільно поповз угору, утворюючи криву, зловтішну усмішку.

— Тобто Ковальський... ділить кімнату з дівчиною й гадки про це не має? — протягнув амбал, розтягуючи слова. — Оце так новина. Уявляю його обличчя, коли він дізнається, з ким спить за два метри. Треба буде йому сьогодні ж розповісти. От хлопці в гуртожитку посміються...

— Ні! Гошо, ні! — я кинулася вперед, ледь не вчепившись у рукав його куртки. — Благаю тебе, не кажи йому! Якщо він дізнається, мені кінець! Гошо... благаю тебе, нікому не кажи! Кімнату, яку я зніматиму, звільнять за десять днів! Мені залишилося протриматися всього десять днів, і ця історія назавжди закінчиться! Давай якось домовимося. Прошу!

Слово «домовимося» подіяло на нього, як шмат м’яса на сторожового пса. Очі Гоші миттєво загорілися прагматичним інтересом. Він схрестив на грудях свої масивні руки й згори вниз подивився на мене, оцінюючи здобич.

— Домовимося? — його бас став нижчим і самовдоволеним. — Ну давай. Але знай, моє мовчання коштує дорого. Плати, і я нікому нічого не скажу.

— У мене немає грошей, — приречено видихнула я, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг. — Жодної зайвої копійки. Якби я мала чим платити, то не селилася б у чоловічий гуртожиток! Січеш?

Гоша розчаровано цокнув язиком. Блиск у його очах трохи згас, поступившись місцем напруженим роздумам. Він звів брови, очевидно, намагаючись придумати, яку ще користь можна витягнути з цієї ситуації. Його погляд блукав по цегляній стіні, по мені, по асфальту. Він мовчав, ніяк не знаходячи потрібного варіанта, і ця пауза ставала нестерпною.

— Я буду замість тебе прибирати в кав’ярні! — квапливо запропонувала я, намагаючись підкинути йому хоч якісь ідеї. — Митиму підлогу, розвантажуватиму коробки... Зроблю генеральне прибирання у твоїй кімнаті в гуртожитку! Хочеш, буду допомагати з навчанням? Напишу всі курсові, підготую реферати...

— Знайшла дурня, — пирхнув Гоша, недбало відмахнувшись від мого відчайдушного потоку пропозицій. — Яка мені користь із твого прибирання? У мене в кімнаті й так порядок. А з навчанням я сам розбираюся, мені ці твої реферати ні до чого. Підлогу в кав’ярні мити — теж мені послуга. Ні, шкет. Це все дрібниці. Тут треба щось суттєвіше.

Він знову замовк, потираючи масивне підборіддя. Я стояла перед ним і подумки благала всі вищі сили, аби в цього здорованя не вистачило фантазії на щось жахливе.

— Коротше, так, — нарешті відрізав Гоша, втративши терпіння до власних роздумів. — Зараз нічого путнього в голову не лізе. Я подумаю вночі. А завтра на зміні висуну свої умови. І якщо вони тебе не влаштують — Ковальський дізнається правду першим.

Він розвернувся й важкою ходою попрямував до службових дверей, залишивши мене саму серед сміттєвих баків.

Я стояла в напівтемряві, почуваючись абсолютно розбитою. Плечі безсило опустилися, а всередині утворилася холодна порожнеча. Замість того, щоб радіти порятунку, я опинилася на гачку. Тепер моя доля, мої стосунки з Микитою і можливість спокійно дожити ці десять днів у гуртожитку залежали від забаганок місцевого бандюка. Залишалося тільки сподіватися, що в Гоші дуже погана фантазія і до завтра він не вигадає чогось абсолютно неадекватного.