2.

Сидіти на лекції з графічного дизайну, коли в голові розгортається військово-тактична операція під кодовою назвою «Сусід 110», — завдання не з легких. Поки викладач щось захоплено розповідав про сітку верстки, я на останній парті заповнювала конспект зовсім іншим списком.

ПЛАН ВИЖИВАННЯ (обов’язково до виконання!):

1. Волосся та головний убір. Моя гордість — кучері до лопаток — це міна уповільненої дії. Стригтися я відмовилася категорично, а перука — це дорого й надто ризиковано (ще сповзе у найвідповідальніший момент). Вихід: легенда! З цього дня «Тимофій» жахливо комплексує через ранні залисини та невдалу стрижку, тому НЕ ЗНІМАЄ кепку або тонку спортивну шапку навіть під час сну. Волосся — у тугий низький пучок під баф.

2. Одяг та логістика перевдягання. Усі жіночі речі — під подвійне дно валізи, закрити на кодовий замок. Перевдягатися ВИНЯТКОВО в жіночому туалеті на третьому поверсі навчального корпусу до повернення в гуртожиток. У кімнаті 110 скидати лише куртку та взуття!

3. Душ. Найстрашніший пункт. Загальний душ на поверсі — це прямий шлях до викриття. Рішення: ходити туди о шостій ранку, поки весь поверх спить після нічних партій у DOTA, або пізно вночі. Треба закупити вологі серветки!

Коли після пар моя подруга Катя передала мені велетенський баул із речами свого хлопця Вадима, я почувалася так, ніби отримую гуманітарну допомогу на території ворога. Wide-leg джинси, кілька масивних худі, пару довгих сорочок у клітинку, чорна спортивна шапка та зв'язка темних шкарпеток.

— Запам’ятай, — повчала Катя, заштовхуючи мене в кабінку жіночого туалету, — хлопці не ходять так, ніби несуть на голові кришталеву вазу! Ширше крок, плечі вперед, руки в кишені. Погляд впевнений, голос… над голосом треба попрацювати. Уяви, що тобі в рот залетіла муха, і розмовляй так, наче намагаєшся її відкашляти.

— А, може, прикинутися хлопцем-геєм? — зітхнула я. — Тоді хоча б не обов’язково корчити з себе мужлана.

— Ти дійсно думаєш, що капітан баскетбольної збірної нормально уживеться з геєм? Не створюй собі зайвих проблем.

— І то правда… Тим паче, Тимофій уб'є мене, якщо дізнається, що я не тільки вкрала його особистість, а й змінила їй сексуальну орієнтацію.

Через п'ятнадцять хвилин із кабінки вийшов «Тимофій»: у мішкуватих джинсах, масивному худі, з наглухо захованим волоссям під глибокою кепкою і ходою людини, яка щойно відпрацювала зміну на заводі.

Але справжня катастрофа чекала на мене ввечері.

Побут Микити виявився суцільним зональним лихом, до якого я, як охайна дівчина з любов'ю до порядку, виявилася абсолютно неготовою.

Коли я увійшла до кімнати, Микита сидів на підлозі серед гори своїх спортивних речей, їв якесь хрючево безпосередньо з каструлі й паралельно дивився трансляцію матчу на ноутбуці.

— О, привіт! Як там тебе?..

— Тимофій, — гаркнула я.

— Точно, — він витер губи тильним боком долоні й кивнув на стіл. — Я там яєшню забалабасив. З'їж, а то ти якийсь прозорий. Тільки пательню помиєш, окей?

Я глянула на стіл. Пательня була вкрита товстим шаром чорного нагару, а поруч лежала шкарпетка. Звичайна біла спортивна шкарпетка. Прямо біля хліба.

— Це... що? — я вказала пальцем на шкарпетку, намагаючись тримати голос на два тони нижче.

— А, це моя, — Микита спокійно підхопив її і закинув у куток до інших. — Не сси, вона чиста. Здається... То я пару шукав, але невдало. Слухай, чувак, ти чого навіть у кімнаті в кепці? Тут сонце наче не пече…

Микита простягнув руку, аби дружньо збити з мене кепку. Все моє життя пролетіло перед очима. Я відсахнулася назад із такою швидкістю, ніби він намагався висмикнути чеку з гранати.

— Не чіпай! — гаркнула я хрипким басом, стиснувши козирок обома руками.

Микита закляк із піднятою рукою, витріщившись на мене з подивом.

— Ти чого?

— У мене... генетична проблема, зрозумів? — я напустила на себе максимально похмурий і драматичний вигляд, як викладала Катя. — Залисини. З трьох років. І невдала стрижка барбера-самоучки. Я лисий, як коліно, з боків, а зверху — пушок! Я не знімаю головних уборів. НІКОЛИ. Це моя особиста драма.

Микита кліпнув раз, другий, а потім його обличчя пом'якшало. Він навіть співчутливо зітхнув і поплескав мене по плечу (від чого я ледь не впала на валізу).

— Блін, вибач, чуваче. Не знав. Співчуваю, важка тема. Окей, ходи хоч у шоломі, я слова більше не скажу.

Я полегшено видихнула, але передчасно.

— А взагалі, братуха, якщо з волоссям лихо, треба добирати тілом! — Микита підхопився з підлоги, сяючи своєю сліпучою посмішкою. — Давай, п'ятдесят віджимань прямо зараз, розженемо тестостерон!

— Що? Ні, я... я їв нещодавно, — збрехала я, задкуючи до свого ліжка. — Краще не напружуватися, аби… аби шлунок не болів.

— Давай, не будь бабою! У нашій кімнаті спорт-режим.

Він упав на підлогу й за секунду видав тридцять ідеальних віджимань, навіть не збивши дихання. Потім підвівся, витер піт із чола прямо своєю футболкою, демонструючи кубики пресу, від яких у будь-якої нормальної дівчини перехопило б подих. Але я зараз мала бути «пацаном», тому вчасно підібрала слину.

— Ну? Твоя черга, брате!

Я зробила ковток повітря, подумки прокляла той день, коли втратила роботу, й опустилася на брудний килимок.

Один, два… п'ять. На шостому віджиманні мої руки почали тремтіти. На восьмому я просто рухнула обличчям у килимок, видавши глухий звук.

Микита заридав від сміху.

— Боже, Тимофію! Та ти ж нуль! Абсолютний нуль! — він підхопив мене за загривок мого велетенського худі, як безпомічне кошеня, і легко підняв на ноги. — Все, берімося за твоє виховання. Із завтрашнього дня — підйом о шостій. Будемо жити в одному режимі.

— Та ні… дякую.

— Не соромся! — він знову плеснув мене по плечу. — Все буде круто!