5

До майбутньої зустрічі Мирося готувалася з особливою ретельністю. В першу чергу довго не могла вирішити яку білизну одягнути. Навіть якщо у неї з ним нічого не вийде, все рівно вона мусить виглядати на всі сто. Врешті-решт жінка зупинила свій вибір на ажурних білосніжних трусиках і ліфчику, котрі придбала в далекому італійському Мілані. Поверх одягнула блакитні бриджі, котрі вигідно підкреслювали стрункість її ніг, та напівпрозору кофтинку, крізь яку нескладно було розгледіти пишні форми бюсту. Звісно таке вбрання не захистить від всюдисющих сільських комарів, але ж краса як відомо завжди вимагає жертв.

Весь час після полудня вона виділила на зачіску й макіяж. Сонце майже торкнулося обрію коли Мирослава нарешті оцінюючи зиркнула на себе в дзеркало. Зрозуміло, що не та вже сліпуча красуня, якою була в юності, але й всієї жіночої привабливості ще не розтратила. З якої сторони не дивися, та виглядає набагато краще чим його недолуга дружина. Від такого висновку в неї враз потепліло на душі і з радісним трепетом серця Мирослава вирушила на зустріч з Борисом.

Побачивши жінку чоловік не зміг стримати свого захоплення.

– Але ти шикарно виглядаєш, – мимоволі вирвалося у нього коли вона опинилася поряд.

– Для тебе старалася, – промовила Мирослава і кокетливо опустила очі. – Хотіла сподобатися.

– Та мабуть не варто було, – чомусь знітився Борис і ніби виправдовуючись додав. – Тут бруд навкруги, тай замерзнеш в такому легкому одязі. Вечори ж тепер прохолодні.

– Нічого, якщо стане холодно, то ти мене зігрієш. Пам’ятаєш, як нам гаряче було колись?

Від почутого чоловік вмить напружився і якимось тремтливим голосом відповів:

– Та пам’ятаю, але все це було так давно.

– То й що? Хіба існують якісь перешкоди котрі б завадили нам не лише все пригадати, але й повторити?

– Так. Хіба ти забула що я одружений чоловік?

– Ні, не забула. Але яке це зараз має значення? Невже тобі не хочеться ще хоч раз пригорнути і поцілувати мене.

– Ні, – Борис відповів так невпевнено, що жінка і на мить не засумнівалася в тому, що він хоче.

– Ну давай тільки сьогодні, – воркітливим голосом проказала Мирося. – Востаннє. Незабаром я назавше поду звідси і ми вже ніколи не побачимося. Просто поцілуй мене на прощання. Я більше нічого від тебе не хочу.

І бачачи розгубленість в очах чоловіка вона рішуче підійшла до нього впритул і жадібно вп’ялася своїми вустами в його губи. Поцілунок вийшов настільки солодким та палким, що у жінки аж запаморочилося в голові. Оце була справжня пристрасть. Всемогутня, нестримна, шалена. Пристрасть від якої миттєво забуваєш про реальне життя, яка п’янить сильніше за найміцніший алкоголь, заради якої готовий на відчайдушне безумство, жагучі спогади про яку залишаться з тобою на все твоє прийдешнє майбуття.

Скільки тривало це неземне блаженство вона не знає. Та й хіба це так важливо? Головне що він не відштовхнув її, не відсторонився, не сказав рішуче «ні». Спершу Борис стояв непорушно, наче був безвільним бовваном. Та промайнуло зовсім небагато часу як Мирося відчула його взаємність. В очах у чоловіка затанцювали бісики бажання, губи збуджено затремтіли, долоні почали ніжно пестити її плечі, спину, стан, повільно опускаючись все нижче і нижче. Руки жінки в’юном обвилися навколо його шиї, а вуста ледь чутно безсоромно прошепотіли: «Візьми мене зараз»…