Розділ 11

Повернувшись додому Міша на подив швидко і спокійно заснув. Чи не вперше в житті він довірився батькові й ні на мить не засумнівався, що він виправдає його сподівання.

Прокинувся хлопець вже вранці й відразу ж заглянув до кімнати матері - там було порожньо. Він хотів уже набирати її номер, але почув шум вхідних дверей. Визирнувши у коридор, побачив втомлених маму й тата. Вигляд у них був пом'ятий і трохи неакуратний, з чого Міша зробив висновок, що ніч вони провели все в тій же квартирі Марини. В голову негайно пробралася думка про те, чим вони могли там займатися, але хлопець швидко прогнав її. Мама була значно щасливішою, ніж вчора, а на обличчі її сяяла щаслива посмішка.

- Доброго ранку, Мішо. Вибач, що вчора не подзвонила - сів мобільник. - Не кліпнувши й оком, збрехала Яна.

- Та нічого. Їсти будете?

- Ти знаєш, я, напевно, вже піду, - заметушився Саша, але Міша його зупинив.

- Чому? Думаєш, я так погано готую? Можеш не хвилюватися - всім займалася Катя. - Сказавши це, він пішов на кухню, а Яна й Саша перезирнулися - невже їхній син готовий піти на невеликі поступки?

Вибору не залишалося.

Після сніданку Яна сказала, що хоче швиденько прийняти душ, а Міша зайнявся приготуванням кави.

Катя тут же викрила момент і потягла батька до своєї кімнати. Перше, що кинулося йому в очі, була гітара. Спочатку він навіть не повірив, що це той самий інструмент, на якому він грав в студентські роки, але тільки взявши її до рук, Саша переконався, що це була саме його гітара.

- Це ти граєш?

- Ага. Мама каже, у мене музикальний слух, але на піаніно або скрипці я грати не захотіла. Ось, знайшли такий компроміс. А ти що, теж граєш? - здивувалася Катя.

- Та так, трохи грав в юності.

Саша звично взяв гітару і пройшовся по струнах, слухаючи їхній звук. Потім трохи підкрутив і знову послухав.

- А що ти грав? - Катя присіла поруч і з цікавістю дивилася на батька.

- Дворові пісні. А ще ліричні й жалісливі! - посміхнувся чоловік.

- А зіграй мені що-небудь.

Саша на хвилину задумався, а потім почав перебирати струни. Зазвучала незнайома мелодія.

- Тільки не смійся - я вже дуже давно не співаю, - його голос зазвучав тихо і майже інтимно, ніби переносячи слухачів в інший світ.
 

Если и вправду нас, время сведет в свой час
Хочешь других, любя, я буду ждать тебя
Хочешь построю дом из четырех окон
В каждом окне, всегда, будет гореть звезда
 

Катя сиділа наче зачарована, уявляючи все те, про що співав батько, а сам Саша так глибоко занурився у власні спогади, що не помітив, як до них підійшов Міша. Хлопець присів поруч із сестрою і так само уважно слухав, заглушаючи в собі бажання сказати уїдливо з приводу оригінальності ідеї. Незабаром підійшла Яна. Цю пісню вона добре пам'ятала, але ніколи не думала, що текст її стане для неї певною мірою доленосним.

Саша перебирав струни, не відриваючи від них погляду, але як тільки зазвучав останній акорд, він ніби відчув присутність Яни й подивився на неї. Вона була збентежена тим, що її застали за милуванням власною родиною, і швидко відвела погляд.

- Вау, - перша озвучила спільну думку Катя.

- Так, дійсно непогано, - констатував удавано холодно хлопець. - Ну, що, кава вже готова. - підвівся він.

Яна нічого не сказала Саші, але її погляд був красномовнішим, ніж всі слова.