Вчепилася за образ

Ось і прибули. Серце бідолашної Анни гучно вистукувало мелодії хвилювання. Дівчині нічого не залишалося, я подумки заспокоювати себе:

- «Все минуло, я одужала. Ще крок, зробивши єдиний крок я забуду, зможу відсікти від себе Ніка. Я заміню його іншим, справжнім, тілесним. Попереду довге життя, яке я не збираюся розділяти з хворими маренням».

Червона сукня із декольте та розпіркою вище коліна справила неабияке враження на молодшого Такера. Рікардо стояв біля батька і послабив комірець сорочки, коли на горизонті з’явилася родина Голді, точніше Анна-Бель, вбрання якої звабливо розвіював вітер. Софі та Роман щасливо посміхалися, підштовхнувши сина уперед до дівчини, яка схвильовано стояла за батьками.

- Анно, ти чарівна, - сказав Рікардо, цілуючи руку юній гості.

- Дякую, Рік.

Їх погляди зустрілися і тілом дівчини пробігла хвиля жару, але не така приємна, як мала б бути. Це відчуття знову повернуло її у спогади про подорожі, та обійми Ніка. У спогади де тактильні відчуття дійсно здіймали до небес та паморочили розум. Вона забрала руку й ніяково поправила поділ сукні, опускаючи погляд в підлогу.

- Тобі немає чого приховувати. У тебе красиве тіло, – прошепотів Рікардо, наблизившись занадто близько. – Ця сукня вдало підкреслює це, не соромся, - він лише злегка торкнувся руки і став поруч, дотримуюсь правил етикету.

Чомусь від його погляду і дотику їй було не по собі.

- «Чому він викликає такі протиріччі відчуття?»

Вона одночасно готова повиснути на його шиї та навіки замкнути обійми, а з іншого боку він нагадував про того, кого варто забути, стерти з пам’яті назавжди. Від цього здавалось би приємні моменти викликали біль і сум.

Анна винуватила свої сновидіння, заспокоюючи себе, що це відлуння пережитих у них емоцій. Але з іншого боку, вона звернула на Рікардо увагу лише через схожість з Ніком. Вона зовсім не знала того, в кого хотіла закохатися.

Образ, вона вчепилася лише за образ, схожий на її ідеал, але не суть, не душу, яка була поки прихована та зовсім непізнанна.

***

Смачна вечеря у доволі приємній компанії підходила до кінця. Молоді люди гарно знайшли спільну мову, хоч Анна розуміла, що таких близьких відношень, як з її «білявчиком» може ніколи не бути. Рікардо був іншим, принципово іншим. Якщо з Ніком можна було годинами валяти дурня, пустувати та дійсно морально відпочивати поруч, то Рік робить більше акцент на плани, сподівання, цілі, бажання. Якщо її друг був  легким на підйом та жарти, то у цієї його версії кожна дія зважена, а слово продумане. З ним не було сумно, але й не так легко, як поруч із нереальним прототипом.

Струм зник в момент, коли Рікардо запропонував гості усамітнитися на терасі. В літніх сутінках, у дім вбігла розлючена Елізабет, мовчки пробігла через столову повз гостей та зачинилася у кухні. За нею швидко зайшов світловолосий хлопець середнього зросту у чорній футболці, крутячи щось жовте у руках.

- Прошу пробачення за невихованість Елізабет. Перехідний вік, - промовив він, підходячи до гостей ближче.

- Містер та місис Голді, радий бачити Вас із донькою. А…- його погляд зупинився на Анні і враз наповнився незмірним жахом.

Різким рухом не проронивши ні слова, він розвернувся спиною й швидко покинув вітальню. Анна затамувала подих, відчуваючи ніби світ колихається в усі боки. Тіло наповнила важкість і жар, у вухах віддавав ритм серцебиття.

- Ніколо, що відбувається? – нервово запитував містер Такер, ніяково посміхаючись гостям, але син навіть не зупинився. – Прошу вибачення за його невихованість.

Енергопостачання відновилося так само різко, як і зникло. Панорамне вікно за спиною дівчини з гучним тріском розбилося. Поривчастий вітер із мокрою росою та частинками землі сильно ударив їй у спину, мов підштовхуючи підвестися.

- Анно, ти нормально, не порізалася? – Рікардо обійняв її оголені плечі, з турботою обтрушуючи бруд.

Дівчина повільно скинула його руку та підвелася, потупившись поперед себе. Щойно вона бачила того, в існування кого уже не вірила. Щойно відбулося те про що й годі було мріяти. Але тепер, коли Нік представився в материному образі стало дуже страшно. Анна боялася, що робитиме, якщо він виявиться не таким, не тим Ніком, якого вона знала і з яким дружила.

- Що за чортівня? – Містер Такер виглянув у вікно, де розходилася негода. – Обіцяли сонячну погоду.

- Що з вікном, Романе? – містер Голді підійшов до друга. – Його що вибили? Чи не було це якимось проявом погрози? Останнім часом ти нічого не отримував поштою, чи у телефонному режимі?

- Наче ні. Накажу охороні оглянути прибудинкову територію та переглянути запис з камер спостереження.

- Анно, я образив чимось тебе? – бідкався Рік. – Пробач, якщо моя турбота виявилася надто нав’язливою.

Дівчина не відповідала і навіть не кліпала, збираючи думки во єдино.

- Доню, що діється? Ви знайомі із меншим сином містера Такера? – півтоном запитала матір, крадькома глянувши на розгубленого Рікардо.

- Сином? – Анна здивовано глянула на Ріка, потім Романа.

- Так, Анно, це був мій невихований молодший брат, Нікола. Ви знайомі?