Невже це він?

Першим з авто вийшов невисокого зросту чоловік, як зрозуміла іменинниця - містер Такер. Найбільшим здивуванням у їх знайомстві, а точніше тривожним моментом, що змусив її затамувати подих, був беззаперечний факт, що Анна уже неодноразово зустрічала посла. Чудово знала чоловіка, що не так давно переїхав з родиною з Іспанії і ніяким чином не міг перетинатися із нею у буденному житті. Особисто знала незнайомця, якого бачила вперше.

Аннабель Морте багато років росла по сусідству з дядьком Романом, батьком її кращого друга та першим радником Управителя Нью-Лайфа. Вона неодноразово слухала його нотації, поради та смішні історії. Як же тепер Анні реагувати на нього?

Посол повільно відчинив дверцята пасажирського сидіння, звідки у сіро-блакитній, довгій сукні з’явилася і місис Такер, уродженка Мадриду. Така ж привітна, сіроока жінка із щирою усмішкою, як Анна пам'ятала матір Ніка, Софію Рудом. Далі вийшла трохи зухвала та пихата дівчина років п'ятнадцяти, у білій сукні, знайомство з якою не можна було назвати приємним, зате воно було дійсно першим.

- З Ольгою ви уже знайомі, а це моя дочка, Анна-Бель, винуватиця сьогоднішнього свята.

- «Анна-Бель? Точно, я ж маю подвійне ім’я. Як же я не пов’язала це відразу з іменем із тієї реальності. Бель, це родове ім’я у татовій родині. Це ім’я про яке знають лише найближчі люди. Але чому він озвучив його при Такерах?»

- Це мій друг, Роман Такер, його дружина Софі та донька Елізабет, - батько продовжував представляти очевидно не просто родину друга, а близького друга.

Їх імена, зовнішній вигляд, навіть голоси ще більше збивали бідолашну з пантелику. Нові питання із жахом розривали серце:

- «Якщо те було сном, як я могла бачити їх і знати імена?»

- Я радий, нарешті, познайомитися з Вами, Анно, - промовив містер Такер, широко посміхаючись. - Ваш батько стільки хорошого розповідав про Вас, юна леді. Тепер я бачу, що правдивим було кожне його слово, яким він описував Вас.

- Дякую, містере Такер. Мені також приємно познайомитися з Вами та Вашою сім’єю.

- На жаль, ми не приїхали усі разом, мої сини… - його слова перервав різкий звук мотора.

Біля авто посла припаркувався ще один транспортний засіб яскравого червоного кольору, круглої форми. У ньому було лише два сидіння та повна відсутність дверей. «Капсула» піднялася на декілька метрів вище, залишивши дно та сидіння з пасажиром при землі. Молодий, темноволосий чоловік повільно підходив ближче і Анна упізнала його. Злегка хвилясте волосся, зачесане назад, ті ж сірі очі та красиві губи, підборіддя. Це точно був...

- "Нік?"- подумки запитала Анна, не відриваючи погляду від хлопця, який помітив її інтерес до себе та самовдоволено посміхнувся.

Настрій дівчини помітно покращився, серце забилося в очікуванні його наближення. Навіть інший колір волосся і деякі відмінності у зовнішньому вигляді не хвилювали юного серця.