Ресторан. Десятки гостей, які вітають, посміхаються, радіють, обіймають, дарують їй чисельні квіти та подарунки. Декого Анна знала, сотні спогадів прояснювалися у пам’яті раптово. Між стількох знайомих облич її стан ставав стабільнішим і дивні спогади, чи то сни, дедалі більше здавалися вигадками мозку.
Довго приймати вітання самостійно не довелось. Зненацька перед обличчям Анни виник велетенський букет троянд. Із-за нього посміхаючись виглянув красивий, молодий чоловік: приємні, м’які риси обличчя, щира, широка посмішка, карі невеликі очі. Анна відразу згадала ким він їй приходиться й розгублено, бігаючи поглядом по його обличчю, шукала шляхи виходу із ситуації. На свій превеликий жаль, дівчина пам’ятала ким він був у дивному марені про Новий світ. Фелікс Фліпер знайшов її і у цій дійсності.
- Енні, вітаю, люба! – промовив він та впився губами у нафарбовані губки нареченої. – Ти така красива.
- Дякую, Свене.
- Ти чого? Що з голоском? Передумала показувати мене батькам? – чоловік зайшовся сміхом, та обійняв її за талію.
- Свене, я…
- Я так кохаю тебе! – наречений знову хотів поцілувати дівчину та вона спішно почала обнюхувати букет.
Анна пам’ятала, що давно була прихильною до нього і залюбки б прийняла пропозицію руки і серця. Але сьогодні усе змінилося, сьогодні вона стала Аннабель. І хай Ніка немає поруч, чи не існує взагалі, та почуття до нього щирі й сильні. Свен був чужим їй, чи став таким по пробудженню у ній Аннабель Морте.
- Як пахнуть, дякую.
- Доброго дня, Свен Пойнт, я так розумію? – до них підійшов батько Анни.
- Так, містере Голді. Радий знайомству з Вами.
- Побачу, чи буду відповідати взаємністю.
- Бруно, – ніяково посміхнулась матір дівчини. – Свене, він жартує.
- Зараз прибуде містер Такер. Прошу Вас тримати свої емоції при собі, молодий чоловіче. Не осоромте мене перед такими людьми, – нахмурився чоловік.
- Та що на тебе найшло, Бруно? – Ольга обережно узяла чоловіка під руку і ніяково всміхалася майбутньому зятеві.
- Заберіть, будь ласка, руку з талії Анни, – продовжив містер Голді. - Ви не заручені офіційно. Не усі гості зрозуміють такий вияв почуттів.
- Вибачте, містере і місис Голді, - Свен опустив погляд на підлогу, наче школяр перед директором школи та забрав руку з попереку коханої.
Анна не знала, що робити. Поява Стена у цій і так абсурдній ситуації геть пригнічувала. Певно розумнішим рішенням, у такому розкладі речей, було б мовчки триматися руки майже коханого, щоб виграти трохи часу для себе й мати змогу приглушити спогади про інше життя, навіть якщо воно лише наснилося. Але дівчина категорично відганяла будь-які думки про можливе майбутнє з бідолашним закоханим хлопцем. Бо навіть спогади про їх реальні зустрічі викликали відразу, хоч Стен чудово відносився до неї. Злість, біль, страх та розпач робили свою справу, і навіть під шаром професійної косметики уже помітно пробивався нервозний багрянець.
- «Ніку, якщо ти існуєш, обізвись! Я не розумію, це чергове переселення, чи все-таки реальність?» – подумки кричала дівчина, притискаючи руки до росянистого, спітнілого лоба. Та відповіді не було. – «Я хвора, мені негайно потрібно пройти обстеження. Господи, лише звичайнісінький сон, а як затьмарив розум. Він руйнує моє життя».
- Люба, що з тобою? – Свен помітив розчавлений стан дівчини.
- Все добре.
- Знову сновидіння?
- Ні, я не бажаю про них навіть згадувати.
- Зрозумів, як скажеш, кохана. Попереду на нас чекає щасливе майбутнє, без натяків на жахіття. Ти ж знаєш, я безмежно тебе кохаю. Я зроблю усе, щоб більше жоден кошмар не пробрався у твою чарівну голівку. Обіцяю.
- Невже? - буркнула дівчина. - Свене, зараз не час про це розмовляти. Ми не одні, та й батько не в настрої. Прибери цей погляд.
- Я лише милуюся своєю дівчиною.
В цю мить матір стала порятунком. Жінка вибачилася перед молодим чоловіком та забрала дочку зустрічати високопоставлених гостей. Перед рестораном уже чекав батько, а з велетенського сірого авто, колеса якого висіли горизонтально над землею, вийшли три персони.