XVIII Її день

Аліша посадила іменинницю перед великим дзеркалом у гардеробній та накинула на неї ніжно-рожевий халат, з дуже приємної до тіла тканини, що була зовнішньо подібна до шовку, та не холодила як він.

Аліша не була просто служницею. За роки праці вона стала повноправним членом родини Голді, де усі щиро любили її. Жінка раділа такому стану речей, бо позбавлена змоги мати власних дітей. Все материнське тепло і увагу віддала маленькій Анні, для якої була гувернанткою. Тут же Аліша зустріла ще одну дорогу їй людину, свого чоловіка, який працює на містера Голді, в якості керуючого транспортними засобами родини та безпекою у будинку.

- З Вашого дозволу, я налаштувала макіяж та зачіску. Готові, щоб я почаклувала над Вами? – посміхалася жінка, яка була поруч з Анною з перших днів її життя.

- Ти умієш робити чаклунство?

- Я умію все, невже Ви забулися?  – жінка весело натиснула декілька ледь помітних кнопок на стіні.

Перед самісіньким обличчям Анни відчинились непомічені раніше дверцята у дзеркалі. Звідти виїхала біла маска, у вигляді людського обличчя, дещо схоже на велетенський рожевий ковпак, та невеличкий монітор з чотирма кнопками унизу. Анна одночасно розуміла і не розуміла, що має відбуватися. Предмети були знайомі їй, та чомусь викликали легку паніку.

- Ви дуже напружені перед таким заняттям, – Аліша підійшла до екрана та щось почала клацати. – Готові до візаж-магії? Заплющуйте очі, – сміялась прислуга, взявши дівчину однією рукою за потилицю, а іншою накладала щільну маску, яка фіксувалась ременем. – Розслабте обличчя, щоб не довелось вмиватися. І не крутіть головою, одягаю перукаря.

Далі дівчина відчула дещо дивне, до болю знайоме та незнайоме одночасно. Мов людські руки узяли її голову та почали повільно масажувати.

- Почнемо з масажу, щоб трохи зняти напругу з тіла, - чувся приглушений голос Аліші.

Після релаксу, волосся почало обережно та старанно прочісуватися, мов кількома маленькими гребінцями відразу, Анна відчула легкий фруктовий аромат спрею. Потім волосся різко намокло, а сам прилад глухо зашумів. Шкіри торкнулося прохолодне повітря, а разом із ним з’явилось неоднозначне відчуття, чи то рук, чи то знову гребінців, що легко порались з білявими пасмами.

Маска на обличчі теж не одягнулася просто так. Спершу дівчину умило теплою водою, далі сотні ворсинок забігали по її обличчю, розпінюючи щось і легким трав’яним ароматом. З’явилось відчуття пощипування, від якого Анна сіпнулась.

- Потерпіть міс, це найнеприємніший момент, зараз пройде.

Те що відбулось далі відверто налякало бідолаху, яка знала чого очікувати, але одночасно не уявляла, як то буде. Пощипування змінилось на печію, яку замінив різкий, пронизливий холод. Аннабель сильно стиснула кінець майки.

- Вас не впізнати сьогодні. Така нетерпляча. Це ж щоденний догляд, чого мов вперше сидите. Уже все, розслабтесь, – дівчина не бачила, але відчула усмішку у голосі Аліші.

Холод був не тривалим, згодом обличчя оповилось приємним теплим кремом, який старанно втирався миленькими м’якими подушечками. Наступний шар, по відчуттях, іншого косметичного засобу розтирався уже маленькими прохолодними ложечками. Далі різні за розмірами ворсинки швидко працювали над очима, а згодом  і рештою обличчя.

Через  хвилин п’ятнадцять усе припинилось. Коли «магічні» прилади, як називала їх Аліша, заховались у стіну. Аннабель остовпеніла перед власним відображенням.

- Ви давно просили, я вмовила Ольгу дозволити таке перевтілення. Зізнаюсь, Вам дуже пасує.

З дзеркала дивилась темноволоса, красива дівчина з мерехтливими губами, довгими віями та акуратно нафарбованими очима. Шовкові довгі локони, великими кучерями спадали на спину. Анна знову стала собою, мов повернулася у Нью-Лайф.

- Зафіксуйте цей вираз обличчя, люба, і біжимо перевдягатися. Ми здається трохи запізнюємось, – сказала Аліша направляючись до вішалок з одягом. – Ваше вбрання, міс Голді, – взявши до рук сукню синього кольору із сяючим розписом по ній.

Збір проходив метушливо. Аннабель до кінця не розуміла, що насправді відбувається, і чому її дивакуватий затяжний сон так збиває її з пантелику.

- «Чи то все не було сном, а мене лише закинуло в ідентичну родину? Чому тоді я є собою? Чому батьки Анни Голді виглядають як мої? Чому поруч немає Ніка? Чому я так хочу обійняти його та поцілувати як тоді, на весіллі вогняного принца?» - сотні «чому» у юній голові залишилися без жодної відповіді.