XVI Всі наші шляхи

Аннабель спершу відчула сильний поштовх у груди, мов дужий, невидимий кулак виштовхнув її з уже такої комфортної, безпечної оболонки принцеси. Цей удар буквально оглушив усе її сприйняття та викинув у темне «ніщо».

Дівчина висіла у порожньому просторі, очікуючи кольорових спалахів, які все не з’являлися. Анна потроху почала усвідомлювати себе, як окрему особу. Пішов процес запуску власних спогадів та чистих почуттів, без нальоту підопічної.

- «Нік».

Чомусь згадка про нього змусила серце боляче стиснутися. Дівчина заціпеніла від мертвенного страху, походження якого поки була не в змозі усвідомити.

- «Нік, я тебе…»

Полум’я спалахнуло над головою і оповило її повністю за злічені секунди. Жар вогню, біль усе змусило її згадати про реальність і те, що вона досі жива. Аннабель закричала, і цим кличем було ніщо інше, як ім’я друга. Вона довго горіла, не маючи змоги припинити це дійство, або хоч ворухнути рукою, чи ногою. Дівоче тіло горіло у вогні, повільно, в нелюдських муках дочікуючись свого кінця. Цілющому вогні, який очистив землю від тих, хто порушував закони буття. Палала у вогнищі, яке поклало кінець людству і дало поштовх до руйнації усіх королівств стихій. Дівчина конала у спільній зраді, за яку поплатилися абсолютно усі.

Всі наші шляхи мають заздалегідь визначений маршрут і кінцеву зупинку. Ріко від загибелі у Нью-Лайфі врятувала якимось чином покійна дружина, а може інші сили змилувалися над жменькою вцілілих. Людство нахабно плюнуло в обличчя Всесвіту створивши свою реальність. Та отримавши прощення – неоціненний дар життя, люди мали приземлитися, позбутися мани величі і не намагатися стати надістотою. Ріко виконав свою роль, став тим усмирителем, праведним королем, який зумів провести їх через віки, він дав їм головне – надію та злагоду існування.

Потяг із кінцевою зупинкою «кінець людству» уже завершував свій маршрут заново, давно полишивши зупинки «завершення ер чотирьох основних життєдайних стихій». Та здається, це прощальне коло було екзаменаційним.

Люди до створення Нового світу постійно згадували верховного Бога, Творця, якого Аннабель не знала за свого життя та виявила, що люди Нового світу завинили перед його поглядом менше віруючих.

Безбожники мирно жили в порозумінні, гідно засвоювали часом жорстокі уроки долі, поважали саме життя за його наявність, і щиро дякували йому за дари, які воно приносило. Населення Нью-Лайфу не намагаючись бути розумнішим за життя, не докоряючи долі, чи будь-яким верховним силам, приймало реальне положення речей. 

На противагу віруючому доапокаліптичному  людству, яке постійно хотіло довести своєму Творцеві, що самостійно спроможне керувати своїм життям, стихіями, невіданими енергіями, котрі насправді є допоміжними та ніяким чином не підвладні смертним. Люди зневажали не лише свою віру, яку самостійно створили, а і природні кордони, межі між світами, щоб «стрибнути вище свого зросту».

Вершниця раптом зрозуміла, чому вогняні кола прикрашали її тіло, та тіло короля Ріко. Ріко не мав загинути у вогні з родиною, бо мав повести людей на вирішальне «останнє коло». Аби він не потрапив у Нью-Лайф, хто знає, чи вижили б люди. Чи змогло б людство продемонструвати свій кращий бік та отримати шанс на «роботу над помилками».

Вогняні кільця на її руках, це лише нагадування про останній штрих доапокаліптичного  людства,  помилка, яка допомогла остаточно стерти кордони між світами, межу між небуттям та існуванням, «стіну» між життям та самою смертю.  

Аннабель не знала хто послав провідників, та звідки вони прийшли. Але усвідомила, що знищивши світи стихій та смертних, залишилися ті, що зіграли ключові моменти в усій історії. А саме: ті, що підштовхнули матір Олесі до вбивства доньки, та ті, що дали шанс прожити усе двічі, з урахуванням винесених з «попереднього кола» знань. Залишилися суворі наглядачі та справедливий екзаменатор, і не важливо, як їх називати.

Анна розуміла, що незалежно від світу де народжені, кожен грає свою маленьку, чи велику роль. Кожне рішення, думка, дія, або бездіяльність має вплив на існування життя в цілому, хай і не помітний відразу. Виправлені нею невеличкі моменти лише крихітні ремарки, відлуння минулого, яким вдалося докорінно змінити майбутнє усіх світів в цілому.  

Тепер спопеляючись вщент вона перестала відчувати біль чи стривоженість. Її турбувало єдине питання, чи вдалося порятувати той інший  світ. Справжній світ, до фанатичного пошуку людства альтернативної реальності. Час, до повної втрати поваги до життя та його законів.

Питання чи буде вона існувати в тому світі геть не поставало.

- «Я народження поза життям, виконала сою місію й можу йти далі, можу спокійно розтанути у небутті. Ми з Ніком незаконно народженні, як і наші батьки. Ми усі великий злочин людства проти природнього існування смертних. Навряд чи Творець, Всесвіт чи будь-яка інша сила допустить нашу появу на світ двічі».  

Темрява полонила її свідомість різко та невблаганно. Остання її думка була спрямована знову на Ніка, хлопця який, як і колись був найближчим у всіх світах.