XV Вонгене Королівство отримає своє

Якусь хвилину Нік намагався відключитися, випустити назовні Сліта, але воля принца була геть відсутня. Те саме нервово намагалася зробити і Аннабель, жмакавши у руках край широкого рукава святкової сукні.

Коли хлопець підійшов дівчина напружилася до болю в суглобах. Лише жар від його вогняного тіла міг натякати на його наближеність ще до першого дотику. Перший поцілунок у житті обох дівчат змусив вилетіти душі з тіла та якийсь час літати поза межами буття. Ніжно, солодко, п’янко - так Аннабель згадуватиме його надалі.

Нік обійшов подругу та обережно й дуже повільно зняв з неї одяг. Його дії стали зовсім не швидкі, як він раніше пропонував. Кожен його рух був повільним, та надто чутливим, щоб дівчина наважилася його підганяти. Вона відчувала у ньому вогонь, який розгорався зовсім не через те що він у тілі створіння вогню.

Вона тихо стояла і уже сама не розуміла власних бажань, коли вологі поцілунки покривали її оголені плечі. Його руки повернули її обличчям до себе й вимогливо притягли одне тіло до іншого. З уст Сайри вирвався стогін, і в ту мить було важко зрозуміти котрій дівчині він належав. Тіло чоловіка було надто близько, а руки занадто гарячими. Аннабель зрозуміла, що втрачає контроль.

Те що мало пройти швидко насправді тягнулось до пізнього вечора. Наречені так захопились, що зовсім забули про гостей, які чекали на них у низу.

- Анно, їх душі у середині, тому фактично то були не ми. Вони пам’ятатимуть усе що їм варто, й сприйматимуть за власні дії. Ми мали так вчинити, - говорив Нік, поспіхом одягаючись біля ліжка.

- Я розумію. Пропоную не обговорювати це, – тихим голосом відповіла Аннабель, трохи засмутившись.

Чому їй було так неприємно чути подібні слова від давнього друга вона не розуміла, але рішуче не бажала більше чути його репліки. Дівчина одягнула уже іншу червону сукню, крою на запах, та помітила наявність кругленького животика:

- Сліте, як це можливо?

- Вогняні створіння вроджуються за три дні.

- Так швидко?

- Сайро, ти воістину чарівна у цій сукні, - чоловік обійняв дружину, ніжно погладивши по животику.

- Дякую, мій принце, - відповіла Анна, розуміючи важливість цих слів для майбутніх спогадів подружжя. Знаючи, що це вони точно запам’ятають.

Унизу їх давно зачекались. Оплесками та криками зустрічали гості переплетену пару. Вони усі справді були щасливими відвідати та слідкувати за таким величним дійством, як зачаттям наступного повелителя.

- Тепер принцесі потрібно поїсти, а нам уславити малого короля танцем, - щасливо посміхався Ігніс. - Прошу усіх на ґанок, любі гості, – виходячи із зали він підійшов до принцеси: - Провидиця уже сказала стать дитини. Ти не зганьбила родину, у тобі зростає син. Вітаю, Сайро!

***

Наступний день проходив досить спокійно на противагу попередньому. Заснувши по різні боки ліжка Анна прокинулась на плечі Ніка. Їх незручність один перед одним доводилося пропускати повз, щоб у молодих людей залишилися правильні спогади по завершенню місії вершниці.

 Весь день Сліт був поруч з Сайрою та виконував чисельні примхи вагітної дружини, включаючи приступи розпачу, сміху, і смакових вподобань. В усій цій боротьбі за гарний настрій дружини йому допомагала Мо, яка терпляче виконувала будь-яке доручення.

- Сайро, це тільки три дні. Щоб я з тобою робив, аби ти виношувала дев’ять місяців, як звичайна смертна?

- Нік… - пауза, -  Нікуди ти б не дівся, Сліте.

До кімнати увійшла помічниця та принесла склянку лимонаду, де ще плавали рештки льоду:

- Нарешті хоч щось прохолодне.

- Принцесо, Вам варто менше вживати рідини, щоб полегшити завтрашній день.

- Все буде добре. І, Мо, називай мене, як раніше.

- Ви тепер принцеса, я не можу називати Вас на ім’я, пробачте, - помічниця задкуючи покинула кімнату.

- Дивна.

- Чемна, а не дивна, - всміхався принц.

- А якщо нам не вдасться. Я не хочу згоріти живцем.

- Головне це наш план та ціль. Ти не загинеш, не бійся.

- Я не можу згоріти.

- Ми зможемо все здійснити, сонцеока, вір мені,– Нік міцно обійняв тіло у якому була його Аннабель.

- Я щаслива, що ти поруч.

- Так було і буде довіку.

***

Наступний ранок розпочався у Сайри досить рано. Дитина так гамселила хребет бідолахи, що обом дівчатам завдалося, ніби він зігнеться навпіл. Страшна печія та роздратування крило породіллю, а Аннабель ледь трималася, щоб не почати істерику й собі.

- Ай! – закричала вона, коли терпіти стало не сила.

- Що? – прокинувшись запитав принц. – Уже час?

- Ні, але дуже боляче б’ється.

- Потерпи, моя люба, ще трохи, – посміхнувся принц, обійнявши вагітну.

Чоловік так солодко сопів поруч, що дівчата обидві не сміли й дихати, розглядаючи кожна свого чоловіка.

Та через кілька хвилин Аннабель роздратовано скинула його гарячу руку і попрямувала до дверей, бажаючи спуститись у низ, щоб перекусити. Доставлення людської їжі та води була проблемною для тутешніх прислуг, але без цього її організм не зміг би довго жити, а плід розвиватися. Будучи на коридорі вона ледь стояла, знемагаючи від спеки та спраги. Щось тепле полилось по ногах та почало випаровуватись. Дівчина дивилась на калюжу не відразу розуміючи звідки вона взялась, допоки різкий біль не нагадав про її цікаве положення. Здавалось ніби живіт тягнеться униз, бажаючи відірватися від тендітного тіла.