Глава XII Інтриги Королівства Вітрів

Що відчуває людина, яка злегка порізала ножем палець? Це болюче, ниюче, невгамовне відчуття від малесенького пошкодження шкіри, спроможне прикувати до себе усю увагу.

А що відчуватиме людина, коли її тіла торкнуться сотні велетенських лез одночасно?

Аннабель саме так себе і почувала, жалібно благаючи загиблих родичів припинити її муки й визволити з безкінечного міжчасового полону, повного гучних спогадів, думок і мук. Молила помилувати і забрати до себе, бо не мала змоги більше стримуватися, щоб не кричати від страждання. Такого довгого та болючого переміщення дівчина не очікувала. Коли було боляче вперше, це швидше минулося. Та цього разу їй здалося, що цей нестерпний біль, не закінчиться ніколи.

Накричавшись до втрати голосу, не маючи уже змоги розуміти навіть власних думок, плутаючи імена рідних та межуючи на грані, щоб забути своє, поруч почувся шелест. То були крила. Нік знову обійняв її навалом, та цього разу вони не летіли, а падали донизу. Дівчина лише стогнала від болю, аж раптом через годину-дві, чи кілька хвилин, політ зупинився. Перед очима з’явилася знайома печера і провідник.

Чиїсь дві пари сильних рук зняли з Аннабель непритомного Ніка. Сувора фізіономія провідника обдивлялася її оголене й жахливо висохле тіло. Чоловік довго мовчав та коли заговорив то його голос прогримів, мов над самим вухом дівчини:

- Ти думаєш, ми даремно заборонили змінювати сюжет та рятувати тих, хто мав загинути?

Анна мовчала, повільно киваючи.

- Відповідай, вершнице. Даремно?

- Певно, ні, - прошепотіла, та поморщилась від болю.

- Ти убила Но, врятувала Джорджа, та насправді ти зробила інше. Ти віддала Джорджу Мюррею добрий шматок своєї енергії. Ти заплатила, так би мовити, за виправлення його долі. Та ти прострочила час, знову. Нік межує на межі.

- Він може…?

- Може, та я не допущу цього скільки стане моєї сили та волі Творця.

- Творця?

- Зараз не важливо, дівчино, кого ти порятуєш, окрім тих хто вплине на кінцевий результат.

- Де ми? – прохрипіла Анна.

- У надійному місці.

- Де…ми…?

- Ти не тим переймаєшся, вершнице. Та я відповім, бо надто ти надокучливе дитя. Це місце ніщо інше, як Святилище енергій. Це те, що залишилося від буття після вас, те з чого воно почалося, і те що залишиться, в разі твоєї помилки.  

- Я не дуже розумію.

- Це храм де зародилися усі виміри. Це кузня світів, і ваше перебування тут радше необхідність, ніж воля Верховного.

- Ти про Бога?

- Я про Верховного і на цьому закінчимо діалог. Тобі та перелітникові варто серйозно відновити сили. Ти маєш розуміти, що кожен крок поза планом може стати останнім. Ваш прихід так само спланований завчасно, як і те, що за сонцем сходив місяць. Ти та перелітник обрані, і цю роботу над помилками ви прописуєте відразу до чистовика. Виправляти ваші, а переважно твої помилки більше нікому. Ти складаєш головний екзамен перед обличчям всесвіту, за людство. Я хочу, аби ти почула й усвідомила, що життя Мюррея нічого не змінило, окрім твого особистого ставлення до себе самої. Ти не бажаєш бути убивцею?

Аннабель дивилася очима повними нерозуміння, та  від безсилля не могла промовити і слова. П’ятеро осіб зовні схожих на провідника, стали навколо, простягнувши над нею порожні долоні, із символами схожими на око. Її тіло повільно покривалося холодною росою, яка приносила блаженне полегшення больових відчуттів. Від пониження градусу болю її стан наближався до сну.

- Я хочу, щоб ти розуміла наслідки своїх дій, перед тим, як покинеш нас. Формули Но ти спопелила навічно, але в згарищі знайдено кейс лише з відбитками Мюррея. Джордж, який дякуючи тобі вижив, дасть показ на рахунок знахідки і припустить, що це власність загиблого хіміка. В будинку вдови Хубер буде проведено обшук, де віднайдеться перша формула «М-». Ті хто готові були платити за її розробку доберуться до недосконалого залишку їх мети.

- Я проробила даремну роботу, - простогнала Анна.

- Висновок правильний. Аби Но втратила Джорджа і формулу, вона б у розпачі знищила все, над чим працювала роками й подалася жити до іншої країни, де невдовзі б загинула в автокатастрофі. Вона забагато знала. З гри так легко не виходять.

- Я лише хотіла врятувати Мюррея.

- Не важливо, що хочеш ти, чи ми. Все неважливо, а зараз відновлюйся.

***

Скільки часу відбулося те відновлення Анна не знала, але опритомніла уже на незрозумілій площі серед натовпу дуже дивних, неприродно білошкірих людей з напівпрозорими очима, рожевим рум’янцем і ніби обвітреними, червоними губами. Окрім цих фактів дивним був і їх одяг.

Жінки одягнені у пишні сукні з легкого матеріалу, що складалися з сотень стрічок, чи шарів. Їх білосніжне волосся височіло над ними у химерних зачісках та прикрашалося тонесенькими стрічками й ланцюжками. Чоловіки ж носили довгі жакети, усіх відтінків блакитного, на оголений торс, рясно прикрашений мілкими, синіми завитками та символами. Здалеку можна було подумати, ніби сильна стать носить однакові кофтинки під верхнім одягом. Чоловіче волосся, на відміну від жіночого, гладесенько спадало назад, мов старанно зализане, чи вірніше сказати залите гелем. Довжина його залежала очевидно від віку власника, бо молоді хлопці носили зачіску приблизну до каре, а от чоловіки поважного віку навпаки, довжезні пасма мало не п’ят, а то і нижче.