Глава XI Трагедія в Швейцарії

Ніч. Нічого не видно довкола, лише відчувається запах води поруч. Річки чи озера не зрозуміло, але це вже і не важливо. Анна прийшла до тями перша і виявила, що лежить на мокрому плечі непритомного Ніка.

Хлопець важко дихав, періодично здригаючись. Причини такого стану друга були не відомі, адже раніше вони в реальному світі не відчували холоду чи болю, окрім можливого легкого дискомфорту від перельотів. Не відчували нічого фізичного, окрім дотиків. Та так було до цього моменту, бо зараз холодніший за лід Нік, явно переживав не найприємніші миті у житті.

- «Він не міг захворіти, тоді що з ним? Чому ним так підкидає?» - думала дівчина.

- Він має відновитися, Аннабель, - голос невідомого чоловіка примусив вершницю підскочити на ноги та озирнутися.

- Хто тут?

- Лише я.

- Де ти, я не бачу тебе?

- Я ніде й одночасно усюди, Аннабель. Я провідник. Нік занадто довго перебував у зовсім чужорідному для себе вимірі. Ще і тебе переніс звідти сюди. Йому варто відпочити, щоб відновити сили.

- Ми врятували Діану.

- Двічі, зазначу. А мали не дати їй загинути лише від рук Нунуса. Вона не пережила б переродження, а Ріс би гідно прийняв рішення Королівських Вод, - голос не гнівався, але і не був задоволеним.

- Я зробила, що мала.

- Більше, ніж мала. Ти, так би мовити, запозичила їй своєї сміливості. Тієї крихти вистачило, щоб врятувати її, і мало не знищити Ніка. Перепрошую, врятувати ще і первістка Ріса.

- Я не правильно зрозуміла завдання.

- Прикро.

- Але не шкодую про те. Я не можу, щоб люди помирали по моїй волі.

- Шкода, бо сьогодні саме таке завдання.

- Ні, я не вбиватиму нікого!

Вранішнє сонце потроху освічувало темні води Рейну. Анна помітила, що стоїть обличчям до величних гір. Там біля їх підніжжя самотньо стояв худорлявий, лисий чоловік у білій рясі, з прихованим обличчям. Мить і незнайомець поруч.

- Ми у Швейцарії, Аннабель. Я виконаю роль перелітника, та ти маєш бути дуже уважною цього разу.

- Я не вбивця.

- А людина яку тобі потрібно, скажімо, прибрати з обличчя землі, так. Недалеко звідси знаходиться завод хімічного і фармацевтичного гіганта «Санд». На ньому працює понад п’ятнадцяти років Но Хубер, хімік-фармацевт. Через неналежну пожежну безпеку на складі заводу, де не мали зберігатися хімікати, уже сьогодні вночі спалахне пожежа. Тридцять тон пестицидів та ртуті потраплять до вод цієї ріки.

- Що від мене вимагаєте?

- Хубер таємно працює над проєктом «No memory».

- Тобто?

- Дехто фінансує розробку препарату під короткою назвою «M-». Суть препарату закладається у тому, що він може повністю стирати пам’ять людини, залишаючи лише інстинктивні навички та набуті уміння. Препарат зовсім не досконалий. Останній дослід показав, що люди ставали на рівні розвитку немовлят, не уміючи навіть говорити чи ходити. Знайдуться люди, які удосконалять його, і тоді все станеться, як уже сталося одного разу.

- Я не зовсім зрозуміла Вас. Як станеться?

- Вершнице, тебе зараз має турбувати зовсім інше. Но зберігає зразки «M-» саме на цьому складі. Вона уже таємно ввела препарат трьом особам. Жертви зараз знаходяться у лікарні під наглядом лікарів, а одному медицина уже не допоможе.

- Чому?

- Миттєва зупинка серця.

- Вона злочинниця?

- Твоя задача не дати їй забрати препарат звідти й повністю знищити його формулу. Вона записана у чорному, шкіряному записникові, який Но завжди носить у сумочці.

- Я буду нею?

- Ні.

- Це полегшило б справу.

- Знаю, але не ми вирішуємо. Не в кожну людину можна підсилити вершницю часу.

- То ким я буду?

- Що ти відчуваєш? – тихо запитав Нік, який щойно прийшов до тями.

- Дим, запах спиртного, сміх жінок.

- Джордж Мюррей, охоронець складу, - Нік почав спорожняти шлунок чорною рідною.

- Ніку! – Анна присіла біля нього, погладжуючи по спині.

- Ти маєш відпочити, юначе, більше ні слова, - суворо мовив провідник.

- Вона сама не впорається. Хубер надто підступна, щоб пускати Анну саму.

- А ти надто слабкий. Перелітники не безсмертні, синку. Полежи, я допоможу тобі до вечора. Зараз завдання твоєї вершниці навчитися опановувати тіло непомітно. Не як з Діаною, Анно. Ти ламала її волю.

- Вона не корилася.

- Ти погано старалася.

- Мюррей зараз оговтується після вечірки. Думаю, не буде сильно впиратися, - промовив Нік і провідник помахом руки ввів його у стан сну.

- Впертий хлопчина, твій перелітник. Мюррей колись зустрічався з Но. Вважаю, це важлива інформація для тебе. Жінка й досі закохана у нього.