Глава X Королівство Східних Вод

На піщаному березі з білосніжного піску Аннабель стрімко віддалась тузі і заходилася ридати, не оглядівшись навіть довкола. Під час переміщення її так накрило, що це призвело до цілковитого заціпеніння. Ні біль, ні обійми Ніка цього разу були неважливі й здалося обійшли осторонь її уваги. Зате тепер вона могла проявити усе, що бурлило на душі.

- Сонцеока, мені шкода, що не можу узяти цей тягар обов’язків на себе, - тихо промовив Нік, мов був у цьому винуватцем. – Тобі від того не стане легше, але я маю сказати, що ти великий молодець. Твої власні емоції мало не завадили виконати завдання.

- Мої емоції?

- Ти з Леонідом відчувала діаметрально різні емоції. Через цей дисбаланс ти і покинула його душу. Ти маєш контролювати в першу чергу себе. Щоб мати контроль над ними.

- Він загинув, Ніку! Я убила його! – кричала дівчина, безслізно плачучи.

Берег зник різко і за ним не виявилося нічого, окрім стіни із блакитної водної гладі з неймовірним підводним краєвидом. Анна зупинилася, витаращивши великі очі на друга, який уже розглядав місцевість.

За їх спинами проходило, вочевидь, якесь свято. Довкола в повітрі, не маючи жодного кріплення, майоріли химерні гірлянди з різнокольорових коралів та підводних рослин. Дивні люди в одязі з ракушняка та водоростей походжали між різних статуй, що зображували майже людей з тілами до половини людськими, а за ноги їм слугували довгі, кольорові хвости. Трохи далі розташовувалися столи з, очевидно, святковим частуванням.

Шкіра у тутешніх мешканців бліда, майже блакитна. Очі великі, із добряче піднятими зовнішніми кутами й довжелезними віями по нижній лінії росту. Губи відсутні, як і носи. Зате довгі, худі руки, були довшими, ніж зазвичай у людського поріддя. Ноги кістляві, задовгі і трохи неприродно викручені. Сказавши, що диваки ходили вправно можна сильно перебільшити, бо вони пересувалися напрочуд мляво й повільно. Складалося враження, що кожен крок змушував докладати титанічних зусиль. Та ще більше привертало увагу їх волосся, густіше за ведмежу шерсть. У різноманітних химерних зачісках, навіть у чоловічої статі, воно вигравало під сонячними променями усіма відтінками блакитного та зеленого.

- Тобі час, - мовив перелітник.

- Кого треба убити сьогодні?

- Сьогодні ми рятуватимемо.

- Хоч якась гарна новина. Бо я думала, що і далі продовжимо в такому ж дусі.

- Сонцеока, не починай знову, благаю.

- Я не убиватиму більше. Крапка!

- Зроблю все. Що в моїх силах.

- Ну, забери мене туман, де ми знаходимось?

- Ми у підводному Королівстві Східних Вод, короля Нунуса.

- Ми під водою? – нарешті піднявши очі до неба, дівчина приголомшено вгледілася у тони водяного простору, який міг за секунду поглинути все довкола, та лише незримий бар’єр стримував його міць.

- Сьогодні підводний східний світ святкує День Сходження свого правителя на трон. Раз на рік, ця частина королівства обноситься повітряним простором, це дар короля вітрів, і підводні жителі на власних ногах витанцьовують ритуальний танок навколо єдиного підводного вогнища – дару вогняного короля.

- Я трохи не розумію. Тобто це якісь інші світи?

- Паралельні до земного.

- А тут ми, що забули?

- Точно не їх напоїв скуштувати, - посміхнувся Нік. – Принц Ріс, привів у наречені людську дівчину. Вона сьогодні загине під час свята, від рук короля. Згодом Ріс покінчить життя самогубством на території вогняній, не витримавши такого горя. За це Нунус обрушить страшне цунамі на землі людей і змиє з обличчя планети усі країни, що дотичні до Атлантичного океану. Та страшнішим стане те, що через свій біль Нунус не виразить належної шани королеві вогню в потрібну мить, стиха звинувачуючи його у поганій охороні кордонів. Він першим порушить мир між стихійними королівствами.

- Мушлю мені за пазуху, - новий лайливий вираз дівчини розсмішив обох молодих людей. -  Ким я буду?

- Оглянься довкола, прислухайся до відчуттів. Підозрюю, що жертвою. Тут не так багато осіб, які могли б вплинути на обставини.

- Як вона має загинути?

- Нунус розпочне свято власною піснею.

- Як скромно.

- Не кажи, він взагалі дуже скромна персона, - повернувшись спиною до подруги. – Поглянь-но, он йдуть Ріс з Діаною. Гарненька та ще зовсім молода дівчина була утоплена в морі під час відпочинку з рідними. Красою своєю людське створіння затьмарило розум нащадкові королівському і він урятував її, обминувши погодження батька. Король звичайно знайомий із Діаною з першого дня її перебування в його володіннях, і на жаль, добре знає причину милосердя сина. Та мріє батько, щоб Ріс сплів долю із жінкою свого виду. Діана дуже сором’язлива, постійно мовчить і ховає очі від усіх. Майбутня королева має проявити характер хоч раз, щоб заслужити довіру народу і пошану короля-отця. До речі, він чекає їх у тронній залі. Прямо зараз відбудеться неприємна розмова з Рісом, а потім вони рушать у наш бік. Дівчина загине після традиційної пісні Нунуса, якщо ти не зміниш її долі. Ти щось відчуваєш?

- Нічого, окрім незрозумілого страху.