17

17.

Номер люкс радував око чистотою, вишуканістю all inclusive. Марина, висока худорлява жінка модельної зовнішності, пригостила нас ситним обідом, усе розпитуючи, чим завершилася наша справа.

–Ти ж знаєш, люба, як у туристичній країні місцеві полюбляють гроші. Мені нічого не коштувало підкупити прибиральницю номерів. За ті гроші, що я їй заплатив, вона може собі дозволити собі деякий час не працювати.

І знову клубок у горлі нагадав про себе.

Я ніколи не помічала за собою надмірної любові до грошей, але згадка про власне розорення їла мене поїдом. Відсутність особистого життя й постійна погоня за статками стали невід’ємною частиною мене, з якою було гірко змиритися. Усі накопичення пропали в одину мить. Я немов осиротіла.

–Яніто, вам напрочуд пощастило. Тут такі закони й звичаї, що туристам так легко з рук не сходить.

–Я знаю, і за це  дуже вдячна вашому чоловікові.

–Церене, мені Леонід розповів, що ви займаєтеся медитаціями і навіть можете вийти в астрал, чи як то правильно говорити. Чи не могли б ви мені це показати, щоб навчити цьому, а то я далека від таких практик.

–Ну, взагалі-то цьому вчаться роками. За раз точно не вийде, хоча, як правильно медитувати, розказати й показати, звісно, можу.

–Люба, я думаю, з цим можна зачекати. У наших гостей був важкий день і не один, тому, я думаю, їм краще  було б відпочити, а все інше – потім.

–Добре. Любий, я покажу гостям їхні кімнати?

–Леоне, можна скористатися вашим компом? Мій телефон потух, а треба  квитки  зарезервувати.

–Квитки я вам замовив на завтра, вечірній рейс. Мав прозвітуватися в суді про ваш виїзд із країни, тому не переймайся.

–Дякую.

Марина провела нас до кімнат, вручивши великі білосніжні рушники й халати.

-Ваші речі заберуть у пральню. Завтра пахнутимуть свіжістю. А поки відпочивайте. Якщо буде щось потрібно, дайте знати. Ці кімнати суміжні. Розташовуйтеся зручно.  

-Дякую вам.

-О, не варто.

-Леонід просив скласти вам карту. Залиште свої дані, будь ласка.

-Давай відразу перейдемо на ти: у житті й так вистачає формальностей.

-Без проблем.

-Ось моя дата й час народження, – акуратно вивела каліграфічним почерком.

-Добре. Я трохи відпочину, а назавтра буде готово. І мені все ж треба буде комп.

-О, звичайно.

Скинувши одяг, притьмом ускочила в душ. Мені хотілося змити з себе весь бруд і запах буцегарні. Намиливши губку, заходилася дерти своє тіло.

–Тобі так не можна, – почулося з-за спини.  – Шкіра надто ніжна, дай я.

Він стояв переді мною оголений і красивий, мов Апполон. Я завмерла й віддалася його вправним рукам. Тільки не сьогодні й не так! Немає настрою, життя нема.

-Інколи депресію нічим не здолати, крім цього, –  він поцілував мене в шию.

–Я не…

–Мовчи й розслабся.

Срумені води збігали вниз, і з ними летіла я. Він ніжно обціловував моє тіло, пестив груди, живіт, опускався нижче, нижче... Мені забракло повітря, наче викинутій на берег рибині. Противитися далі його умілим ніжним рухам не мала сил. Я знову була під владою його чарів, його владних рук і пронизливого погляду. День і ніч злилися воєдино, розмивши відчуття часу й простору. Мій милий метре, я твоя до останньої краплини!

Наш любовний батл перемістився на ліжко. Запал набирав шалених обертів, збудження зашкалювало, мов стрілка на спідометрі, давно перейшовши  червоні мітки. Церен досліджував кожен міліметр мого тіла, мов одержимий науковець, від уважності й старанності якого залежала доля експерименту. Він відкривав в мені невідому частину мене. Ці відкриття  настільки вражали, що я не стримувала радості, які вони в мені викликали. О, так! Ще! О, чудово! Моє тіло тремтіло в його руках, мов пір’їна від подиху вітру. А потім – судоми… Черговий яскравий оргазм від чоловіка, якого я шукала всі ці життя. Яке прекрасне завершення любовного двобою! У голові – легкість і жодної думки, у тілі – приємна млость, у  душі – фанфари. Божественна мелодія...

Ми лежали, сплівшись тілами, виснажені й щасливі.

–Нарешті… – ледь чутно вимовив він.

–Знаєш, відчуття, що в тебе за плечима школа Казанови.

На його щоках з’явилися ямочки. Дивно, ніколи не помічала такої краси.

–Це все енергії, недарма тебе я вчив.

Він поцілував мене з такою ніжністю й пристрастю, що я мало не зомліла.

–Вечоріє… Скільки це ми вже в ліжку?

Церен вглядався в моє обличчя, бавлячись пасмом волосся.

–Це лиш малесенька дещиця для душ, які шукали одна одну стільки життів…

–Ми мало не потрапили за грати в цих пошуках.

–Ти втратила все, що мала, натомість отримавши…

–Тебе?