16

16.

Я сиділа на залізній лаві й обмірковувала ситуацію, у яку потрапили. На думку нічого не спадало, окрім того, що ті два засранці, Маду й Неру, заклали нас поліціянтам за певну винагороду чи маючи свою якусь вигоду. Як інакше нас можна було б вистежити?

–Мета вашого візиту? – покрикуючи, допитувався товстезний поліцмейстер.

–Відпочинок, – спокійно відповідала я.

–Ваш друг стверджує, що тут ви у справах.

–Він бовдур. Певне, відпочинок від справ відрізнити не може.

–Ви з мене глузуєте? – ляснув рукою по обдертому столику пампух.

–Зовсім ні, скоріше навпаки! Прошу пояснити причину нашого затримання, – й оком не кліпнувши, нахабно вимагала я.

–Незаконне проникнення до гробниці фараона й нанесення шкоди історичній пам’ятці. Цього досить?

–Вибачте, будь ласка, але далі я говоритиму лише в присутності адвоката й представника посольства.

–Може, вам королеву Єлизавету покликати?

–Я громадянка України й добре знаю свої права. Маю право на один телефонний дзвінок.

Волохаті чорні брови пиріжкоподібного поліцмейстера від подиву полізли аж на потилицю. Мушу зізнатися, я й сама випадала в осад від свого нахабства. Ні страху, ні жалю, ні розкаяння. Хай знають наших!

Колись бачила таке у якомусь поганенькому американському фільмі й чомусь закортіло продублювати. Сталева леді! Стосовно дзвінка на вимогу, то маю підкреслити, що мені й дійсно було до кого набрати. Один із колишніх клієнтів працював дипломатом. Його зв’язки зараз дуже згодилися б!

Мені кортіло дізнатися, як там Церен. От би глянути в пів ока, як він там! Моя жіноча інтуїція підказувала, що він вів себе не так самовпевнено, як я.

Через годину до мене навідався адвокат. Я коротенько оповіла йому суть справи, доплівши побрехеньку, що стосувалася нібито невинного парі, через яке ми й потрапили до халепи. Худорлявий чолов’яга Адджо, себто мій адвокат, пообіцяв у всьому розібратися. Мені дозволили подзвонити Леоніду – колишньому своєму клієнтові. Той радо сповістив, що щойно прилетів до Александрії з дружиною на вікенд, і якщо я зачекаю кілька годин, то він спробує розрулити ситуацію. Поспішати мені було нікуди, тож я погодилася.

Після допиту нас знову розвели по різних камерах, хоча це аж ніяк не завадило спілкуванню.

–Ми влипли, – констатувала я й без того відомий факт. – Що ти там їм наплів?

–А ти? – у тембрі Церена вчувалося роздратування.

–Що, що! Сказала, що ми туристи, побилися об заклад на бажання типу хто перший дістанеться до гробниці і теде, і тепе.

–А яким же мало бути бажання?

–Хто програє, стає рабом того, хто виграв. А твоя версія?

–Що ж, я б заклався  з тобою на таке бажання, – загиготів. – Моя версія зовсім банальна: я сказав, що захотів справити на тебе враження й вичудив от таку дурницю.

–Виходить, наші байки різняться. Кепсько… – зітхнула я.

–Виходить, так…

–Що ж, ваша величносте, мушу сказати, що тепер ми вже точно проведемо решту днів нарізно. Впаяють нам по повній за брехню й нанесені збитки.

– Дуже оптимістичний погляд. Минеться, потримають і відпустять під заставу, звісно ж.

Ми замовкли. Мені не хотілося думати про майбутнє, тож  замислилася над минулими реінкарнаціями.

Дивно… Ми зустрілися з ним втретє, тож хай би як, а з цього мало б визріти щось хороше. Наша історія мусила завершитися якщо не щасливим кінцем, то хоча б нічогенькою демоверсією.

За кілька добрих п’ять годин з’явився Леонід.

–Радий бачити тебе, Яніто!

–Навзаєм. Шкода,  що за таких обставин.

–Я намагатимуся витягнути тебе звідси якомога швидше, але за однієї умови: хочу почути правду без прикрас.

–Для тебе я – відкрита книга.

–Отже, – по-діловому склав руки Леонід.

–Намагатимуся лаконічно. Ти знаєш, чим я заробляю собі на життя. Димломат кивнув.

– Те, чим займалася останнім часом, не менш дивне, аніж моя безпосередня робота.

–Не згущуй фарби, у минулому ти добряче мені допомогла. І я такий не один.

–Леоніде, якщо чесно, то це все через те, що особисте життя ніяк не клеїлося. Я залізла в минуле. Власне, саме там і віднайшла бомбу сповільненої дії. Я працювала з власними реінкарнаціями…

–Ти мене не здивувала. І?

–І те, через що я опинилася в цій незручній ситуації, є кінцева станція мого, так би мовити, «проєкту». Тобто, я віднайшла гніздо зла, яке мені труїло всі мої життя, включно з теперішнім. Я провела обряд, який буцімто повинен покласти край усім негараздам. Натомість – вляпалась у чергову неприємність.

–Гм, – усміхнувся Леонід. – Обряд ти провела у гробниці, як я розумію?

–Саме так.

–Чудово! Просто чудово, Яніто. Якщо я викладу це поліції, тебе запроторять у божевільню. Мусимо вигадати щось більш приземлене.