15

15.

Я мало не прибила Церена, коли побачила, у чому він збирався летіти зі мною до Єгипту.

–Ти нічого іншого надягнути не міг?

–А що тобі не подобається? – оглядав своє вбрання у велике люстро.

–Від туристів відбою не буде, ще й автограф проситимуть.

У мене промайнула думка заробити на тих короткохвилинних фотосесіях кілька баксів. А що? Як бонус –  прогноз на майбутнє від усесвітньо відомого нумеролога. Церен присік мої думки щодо матеріальної вигоди, мило посміхався й позував. Мабуть, людина тішилася такою увагою до власної персони: просидіти в горах пів життя –  геть не мед.

Переліт видався виснажливим. Під час пересадки в Пекіні Церен відчув усі солодощі зіркового життя: він став улюбленим об’єктом фотокамер. Мені довелося виривати його з натовпу «шанувальників». Після цього він швиденько погодився перевдягнутися в джемпер і штани, аби вирушити за поживою.

Маю сказати, що нове вбрання мого супутника викликало в мене різні думки й емоції. Церен був гарним чоловіком, хоч дещо й дивакуватим. Я намагалася себе стримувати, але якась частина мене  азартно  й нахабно з ним фліртувала.

У літаку грудаста білява стюардеса почала відверто клеїти Церена. Мене це дуже дратувало. Аби не вскочити в халепу, почали вдавати закохану пару.

В аеропорту нас зустрів Маду зі своїм братом Неру. Мій гід, як виявилося, мав брата-близнюка, що більш-менш спілкувався  англійською. Нас доправили  до невеликого дешевого мотелю, яким володів третій брат Маду й Неру – Казім, поселили в невеличкій кімнаті з двомісним ліжком і сказали чекати на дзвінок.

Після теплого душу ми накинулися одне на одного, мов зголоднілі звірі. Я жадала Церена всім тілом і душею, і це було взаємно.

На підлозі валялися упередження, одяг і здоровий глузд. Церен, вдихаючи запах мого тіла, уміло торкався його потаємних струн, немов виграючи на цнотливій арфі. О, мені й наснитися не могло те, що він виробляв зі мною в ліжку! Яка техніка, яка наполегливість, який талант! Мушу визнати: багато чого для мене до цього було невідомим. Шалений винахідник! Гуру кохання… Він вів себе самовпевнено й нахабно. Монгольський пустун…

У мене дах зносило. На мить здалося, що  я чисте полотно в руках великого майстра - художника. О, як він малював! Старанно виводячи лінії й криві, так ніжно й різко, так професійно чисто. Я, мабуть, і померла б у тому творчому хаосі, та він все воскрешав мене й воскрешав. Мій вправний метре, я – твоя незавершена картина, твій недолугий начерк. Домалюй мене!

Я прогиналася під його пензлем, скапувала воском й акрилом, а він виливався в мені потужним струменем, пульсував, спорожнявся і тік.

Ми втратили лік часу, потопаючи в любовному двобої, з’їдаючи один одного до крихти, спілітаючись язиками полум’я, утворюючи вічний вогонь. Гори, палай, моя душа!

Наповнена й порожня прірва… Мені здається, це вдале порівняння фіналу тілесного споріднення.

Я прокинулася від настирливого гепання у двері нашого номера. Церен солодко спав.

–Хто там? – запитала.

–Нам час вирушати, – відповів голос ламаною англійською.

–Добре, скоро буду!

Я почалапала до ванної кімнати. Із люстерка на мене дивилася сексуально-щаслива, задоволена життям жінка. Невже це я? Суглоби викручувало, а тіло легким болем нагадувало про незапланований любовний шал. Я пірнула під теплий струмінь води і з полегшенням зітхнула.

З кімнати долинув гамір. Він повільно витягав мене з полону солодких спогадів і фантазій. Між теплими струменями води я відчула щось грубе й холодне.

–Аааа! Як ти міг влізти в мій особистий простір! – закричала я, прикриваючись шторкою.

–Я все там бачив уже. До чого цей галас? Піди й поговори з тими двома йолопами, бо я не розумію їхньої дивної мови. Вони збудили мене й за цей короткий проміжок часу добряче дістали.

–Зараз?

–Так.

–Взагалі-то, якщо ти не помітив, я миюся!!!

–А мені що робити? Вилазь і веди діалог з ними сама…

Церен невдоволено грюкнув дверима. Агов, чоловіче! Та що ти собі дозволяєш!? Ти вломився до мене в душ без «доброго ранку, сонечко, як спалося?» і ще й командуєш! Ну, все, зараз я розберуся  з цим неподобством!

Я накинула білий халат, нав’язала золотаву амфору з рушника на голові й стрімко рушила на звук, що ніяк не втихав у нашій кімнаті. 

Того ранку все пішло не так. Нашвидкуруч одягнута й нафарбована, я їхала у всюдиході,  потріскуючи піском на зубах. Холодна кава й дубова яєчня зовсім не радували шлунок. Церен сидів осторонь і мовчав, ніби між нами нічого не  відбулося. Маду й Неру – два поганці, які заплямували такий світлий день, не вмовкали. Вони в деталях переповідали, чого їм коштувала моя забаганка й на які хитрощі  довелося піти.  Мені хотілося перегорнути цей день і почати все спочатку. Я заплющила очі й поринула в легку медитацію. Потрібно ж було якось навести лад у душі!

Церен узяв мене за руку, вдруге за день заставши мене зненацька.

–Щодо вчорашнього…