9

9.

Життя № 6. Роми, табір.

Мене виховував дядько Бахтало. Не пам’ятаю ані мами, ані татуся. За розповідями жителів табору, батько приревнував матір до іншого рома, порізав їх обох і вбив себе. Мною опікувався дядько. Проживали ми в таборі, частенько подорожували, заробляючи на життя танцями, співами й ворожінням. Стара Фрайда навчила мене ворожбі на каві, Муча – дружина Бахтала – танцям. Зі співами якось не склалося, але я не журилася: і так мала безліч талантів. Дитинства в мене не було. Дочки дядька росли ледащицями, тому, попри заробітки,  я виконувала майже всю хатню роботу. Найкращий мій одяг – червона блуза й квітчаста спідниця –  недоноски Вери, старшої дочки Бахтала. Жилося мені гірко, любові я не знала. Мусила терпіти. Чекала, поки виросту. У дванадцять років дядько віддав мене заміж за старого вдівця Джуру. Не те щоб віддав – продав, як скотину, за мішечок золота. Джура був зі мною люб’язним. Я годилася йому в доньки, у нього їх було шестеро, усі заміжні й при статках. Ми всі разом гастролювали різними країнами з цирковими виставами. Джура обожнював фокуси, шоу, смертельні номери й танці. Я ніяк не могла призвичаїтися до нашої різниці у віці (йому  п’ятий десяток!), а він діставав мені зорі з неба, плів сукно з вітру, присвячував пісні. Жили ми всі мирно й дружно. Я мала все, чого бажала, і була вдячна долі за те, що подарувала мені хоч і старого, але хорошого чоловіка.

Час йшов. Не йшов, а летів. Коли я завагітніла. Джура носив мене на руках. Але дитина з’явилася на світ мертвою. Здавалося, горе було лише в мене. Джура всіляко втішав і розраджував мене, годив мені. Я дорікала йому за байдужість і черствість, а він цілував мені руки й запевняв, що все буде добре. Якби ж мені хтось у той час позичив мудрості, можливо, усе склалося б інакше. Але... Джура вигадував для мене номери, продовжував присвячувати пісні, захоплювався моїми танцями й малів поруч зі мною.

Через рік я знову завагітніла й знову народила мертву дитину. Одна з доньок чоловіка, Ляля, на топленому жиру зробила вилив, і виявилося, що наді мною висіло прокляття. Вона говорила дивні речі стосовно смертей чоловіків, дітей і близьких мені людей, моєї карми й мого вроку. Вона побачила, що прокляття тяглося за мною від початку народження моєї душі. Попереджала, що не матиму ані спокою, ані щастя, що моя поручниця –  то біда, а рідна сестра – то лихо. Велося багато розмов і підступів проти мене. Тяжко було жити під одним дахом із доньками чоловіка. Джура помалу здавав, осідав і сивів, але за мною стояв горою. Я сварила його за байдужість до витівок його ж доньок, а він усе віджартовувся й відмахувався. Любив мене – і їх любив.

 Одного разу він повіз мене до своєї давньої приятельки Ази. Гостювали ми в неї цілий місяць. Уставали вдосвіта, пили трав’яні чаї й настої, купалися в озері з мертвою водою, сиділи в окуреному курені, кохалися просто неба, танцювали навколо вогню, обмазувалися болотом, курили з дубової люльки тютюн. В останній день нашого перебування Аза підкликала мене й сказала:

– Тобі небо дало трохи часу: ти матимеш щастя, але воно не буде довгим. Твій ворог не хоче тобі пробачати, він і сам не живе, і тобі спокою та прощення давати не хоче.

Що значили ті слова, я не знала. Але через дев’ять місяців народила Джурі  міцного й здорового хлопчика. Першого продовжувача роду. Міжусобні сімейні війни припинилися, і Романа плекало все сімейство. Джура вигадував нові фокуси, вражав публіку й мене фантастичними номерами, допоки не вмер прямо на сцені.

Після похорону я залишила табір. Не змогла жити з тими зрадливими людьми: вони любили Джуру, і в його смерті звинувачували мене. Рідня покійного чоловіка боялася мене, бо вважала, що я носила у своїй пелені смерть. Нам із Романом дали трохи грошей, візок і кобилу й випровадили геть.

 Ми подорожували вдвох, зустрічаючи на своєму шляху різних людей, змінюючи міста й місця проживання, допоки я не зустріла Шуко.

 Це відбулося під час нашого з Романом виступу. На площі одного невеличкого міста. Хотіли заробити трохи грошей і на деякий час осісти. Син, як і його покійний батько, мав гарну вдачу, фантазію й чарівну зовнішність. Він любив хизуватися своїми талантами, а я любила його, ба більше: тішилася ним і його талантами, як власними. Зібравши трохи грошей, ми склали декорації й вирушили за місто. Шуко перепинив нас по дорозі, запропонувавши переночувати в його таверні, і попросив розважити гостей. Того вечора я зрозуміла, що таке кохання з першого погляду. Шуко, на відміну від Джури, був молодим, дужим, кмітливим і гарним, двічі розлученим. Мав двох доньок від жінки, з якою двічі брав шлюб, але через жінчину надмірну любов до чоловічої плоті, знову розлучився.

Того ж вечора він зізнався мені в коханні. Того ж вечора наші долі зійшлися на одній стежині. Наші долі поєдналися. Я стала власницею таверни. Роман отримав батька.

Згодом я народила ще одиного хлопчика – Гожо. Ми жили в мирі й злагоді. Жили гарно, але недовго. Заздрісники спалили нашу таверну.

Найбільша вада людини – то її заздрість. Вона не має меж, вона з’їдає людину зсередини й штовхає на найтяжчі злочини...

Коли я отямилася, перше, об що спіткнувся мій погляд, був Атрем. Чудово! Просто чудово. Тепер у мене галюни. Я знову заплющила очі. О, надто реальний галюн.

– Ти прокинулася, – поглянуло моє видіння на годинник, позіхнуло в кулак і зіперлося на праве бильце крісла.

Нічого не розуміючи,  устала з лежака, ущипнула Артема за плече.