4

4.

З моменту нашої зустрічі із Забавою минув місяць. Я збрешу, якщо скажу, що не думала стосовно її пропозиції.  Кожен день думала.   Вертіла в руках її візитку й збиралася набрати, але робота, консультації, прорахунки забирали весь мій час і всі мої сили. А ще мені було лячно зазирати у храм своїх минулих життів, тому  й відкладала.

Попиваючи каву у затишній кав’ярні на Європейській площі,  чекала на чергового клієнта й вертіла візитку в руці. Клієнт добряче запізнювався, а я не мала настрою чекати його аж дві години. Набрала Віолетту.

– Привіт. Ти в офісі? Розклад перед очима маєш? Добре... Мені потрібне вікно. На коли? Ну, на завтра чи на післязавтра. Ммм, дуже щільний графік?! Віоло, чому мене то має переймати? Придумай щось. Що точніше? Точніше на який час? Ем, я тебе наберу.

Я твердо вирішила взятися за свою долю. Коли як не зараз? Час думати про власне благополуччя. Не за горами тридцятка. А в мене не те що сімейного життя, навіть коханця немає. Набравши номер із візитки, почула у слухавці привітний жіночий голос.  

– Добридень, я хочу записатися на прийом до пані Забави. Ой, через місяць буде запізно. Пані казала, що чекатиме мене на цьому тижні, тобто на тому чи позатому... Моє прізвище Віденко. Так, Яніта Віденко. Завтра о пів на сьому? Так, мене влаштує. Вельми вдячна! До побачення.

Отже, Забава чекала на мій дзвінок, раз із записом проблем не виникло. Що ж, певно, я її зацікавила не менше, ніж мене її пропозиція.

Я набрала Віоллу й попередила, що завтра після шостої я буду в зоні недосяжності.

Грядуть зміни. Повний уперед, дівчинко!

Наступний день збіг, мов пісок у пісочному годиннику. Я закинула всі свої справи й помчала назустріч таємницям.

Будинок пані Адамович  знайшла без зайвих зусиль. Красиву високу залізну фігурну браму відчинила літня жінка й запросила мене до будинку. Помістя свідчило, що  в ньому живе господиня зі смаком і  чималими статками. Садок, венеціанська плитка, розкішний газон, крутезна закарпатська гойдалка, бомбезна альтанка, місток, невеличкий ставочок. От так нині живуть гіпнотизери-хіроманти. І навіщо той Київ?

Підіймаючись на другий поверх, примітила, панування в будинку мінімалізму. Кабінет Забави вразив мене своїм дизайном. Великі, білі, в тонку смужку кулі-лампи  висіли трохи вище від моєї голови. Скляна червона навісна стеля, червона підлога, помережена сірими колами, збуджували уяву. Великі вікна зі світло-сірими гардинами давали чудове освітлення, за ними виднівся красивий краєвид. На підвіконні сумував невеличкий музичний центр. По центру кімнати стояв вишневий круглий столик і три сірих крісла у формі надбитого горнятка. Велика червона спіраль впиралася в стелю, біла спіраль такого ж розміру – у підлогу. Спіралі надавали кабінетові особливого лоску. Тут не було зайвих речей, книг чи якогось іншого мотлоху. Самотня метрова драцена виблискувала своїм випещеним листям і була єдиним живим свідком того, що відбувалося в цій кімнаті.

– Чудово. Це просто неймовірно! Забаво, у вас такий космічний кабінет, це просто відпад!

– Дякую, проходь і влаштовуйся зручніше. Зараз Меланія принесе чаю. Ти не голодна? На вечерю маю чудові налисники.

– Дякую, лише чай.

– Я знала, що ти прийдеш.

– Ваша пропозиція мене вразила.

– Що ж, відразу попереджаю: у тому минулому, у яке ми з тобою будемо занурюватися, можуть відбуватися різні речі. Іноді жорстокі й жахливі, іноді незрозумілі й дивовижні. Ти будеш відчувати й бачити їх реально, вони можуть викликати хвилювання і біль. Ти впевнена, що хочеш?

– Так, упевнена.  

– З тобою буде непросто.

–Що ви маєте на увазі?

–Я тебе трішки протестувала ще під час нашої минулої зустрічі. Виявляється, ти погано піддаєшся гіпнозу.

–Ви всіх малознайомих людей тестуєте?

–Ні, лише тих, хто мені подобається.

Із акуратним підносом до кімнати зайшла Меланія. Вона поставила на стіл невеличкий заварник і два горнятка.

–Дякую, як треба буде, я тебе покличу.

–Цей чай мені постачає одна моя хороша знайома прямісінько з Карпат. Ти пий, дуже смачно. Це один з атрибутів терапії.

Забава підійшла до музичного центру й натисла play. Ніжна мелодія тоненькою цівочкою закружлял кабінетом. Вона бадьорила й розслабляла   водночас. За кілька хвилин  уся кімната наповнилася дивовижними звуками природи. Музика вітру, дощу, води, спів пташок і голос самотньої сопілки. Саме так сприймало моє вухо мелодійну гаму. Можливо, то було щось інше, але мені хотілося чути саме це.

–Ти повинна розслабитися, Яніто. Я повільно введу тебе в транс, і ми трохи помандруємо. Щоб не випустити із виду якісь важливі деталі, все фіксуватиметься на диктофон. Запис прослухаєш після сеансу вдома. Що найбільше тебе цікавить, що ми маємо шукати?

– Я хочу дізнатися, чи мала я сім’ю, дітей, чи була я щасливою? У своїй нумерологічній карті  виявила кармічні уроки, вони дивні, я  не розумію, як  маю їх відпрацювати. Хочу віднайти точку відліку, з чого все почалося. Хочу зрозуміти, що там трапилося, у моєму минулому.

-Я зрозуміла.