1

1.

То був жовтень такої ж жовтої й сльозливої осені, яку тільки можна собі уявити. Вулички Києва, наскрізь промочені довгими затяжними дощами й безпробудною сірістю, змішувалися з сірістю асфальту й неба. Я сиділа у своєму тепленькому кабінеті а-ля «Єгипет-стайл», смакувала каву й підбивала підсумки підрахунків нумерологічної карти чергової клієнтки – жінки похилого віку, миловидної зовнішності й веселої вдачі.

Саме з цієї жінки розпочалися мої походеньки  потойбіччям. Саме з неї моє життя поділилося – на до й після.

Її звали Забавою. Ім’я рідкісне й неординарне. У своїй практиці я часто зіштовхувалася з колоритними особистостями, тому вже не дивувалася нічому. Віддала їй розроблену мною нумерологічну карту й мило всміхнулася. Забава кинула оком на знайомі літери й замуркотіла, мов кішка:

– Все так і є. Інформація корисна й дуже пізнавальна, особливо стосовно випробувань. І хто б міг подумати, що я все те вже пройшла. Де ж ти була раніше, голубонько? Ах, звичайно, в іншому житті,  – засміялася.

– Можливо, але, як на мене, то гарна вигадка жовтої преси, щоб зірвати джекпот із продажу.

– Є купа наукових підтверджень. Наші душі постійно перевтілюються, голубонько. Дарма ти так. Я б могла тобі це довести.

– Як саме?

– Приходь до мене на сеанс і все побачиш.

– Хіба це можливо? Звучить як казка.

– Можливо все, лиш треба захотіти.

На свій вік Забава виглядала стильно й молодо. За паспортом їй був сімдесят один рік, та я  їй дала б якихось п’ятдесят із хвостиком. Дай Бог мені дожити до її віку й виглядати незгірш. Строгий бежевий класичний костюм, доглянуті руки, на пальцях красувалися два золоті персні з великим малахітом і янтарем, стильна зачіска  й дуже дорогі окуляри, що, вдало підкреслюючи голубінь очей, робили її образ довершеним.

Мені здалося, що всіма своїми статками вона, швидше за все, завдячувала покійному чоловікові. Забава проживала в селі Вишеньки Бориспільського району, мала прислугу, двоє дорослих дітей, які мешкали в Києві, і вірного друга – собаку Чарлі. З її розповіді я зрозуміла, що чоловік помер давно, забравши її серце з собою.

Жінка весь час телефонувала додому, віддавала вказівки щодо меню,  газону й басейну. Мене це дещо дратувало: не люблю, коли заважають працювати постійними телефонними дзвінками ні про що.

Її пропозиція зачепила авантюрну частинку мене. Звичайно, я  хотіла б дізнатися про свої минулі життя. Та чи було це реально?

Колись мені на очі натрапила стаття про реінкарнацію. У ній ішлося про те, що людина не повинна пам’ятати свої попередні перевтілення, аби прожити чергове життя як окрему історію, і пройти всі його випробування, щоб отримати колосальний досвід. Автор так пояснив те, чому ми нічого не пам’ятаємо зі свого минулого.

І мені закортіло… Захотілося помандрувати паралельними світами, приміряти різні іпостасі й нарешті зустріти Його, свій вигаданий ідеал, який існував хіба що на сторінках моєї гібридної уяви, а може, в одному із минулих життів. Нутро дзвеніло в мені дрібним собачим дзявкотом: «Спробуй: буде цікаво, пізнавально й не нудно». І я сама, мов те щеня, пішла в нього на повідку.

Тепер я розумію, наскільки та ідея виявилася небезпечною і які втрати вона мені принесла. Та тоді мене було не спинити. Тож вважаю справою честі попередити тебе, дорогий друже: живи тут і зараз, у своїй незавершеній  історії, бо вона реальна, незаплямована минулими життями. Цінуй кожну мить, учися й не падай духом. А як вже трапилося таке, то хутчіш вставай і йди далі. І ніколи, чуєш, ніколи не ведися на солодку замануху, яка обіцятиме надати поводира у всі твої минулі життя!

Я повелася. Мене настільки захопила містична пропозиція, що не мала сили відмовити собі в тій, як мені здалося, щасливій нагоді.

– Знаєте, пані Забаво, напевно, я спробую, – відставивши горнятко з кавою,  витягнулася в улюбленому смугастому кріслі стилю а-ля Рамзес.

– Ось моя візитка, – подала яскравий шматочок паперу, – просто попередь про свій приїзд. Перший сеанс безкоштовний.

Забава поправила піджак, дістала з сумочки ключі від шикарної жовтої ферарі й порямувала до виходу.

– Голубонько, – додала вслід, – у тебе незвичайне оформлення робочого місця. Мені здається, що все ж таки твоє минуле не хоче з тобою прощатися.

– Що ви маєте на увазі? – здивувалася я.

– Я відвідую багато різних місць, але таке бачу вперше. Твій офіс оформлений надто ексцентрично й дорого. Тут звідусюди віє спогадами, які містять приховані повідомлення. Невже ти не відчуваєш? Наразі  молодь відслідковує всілякі новинки для оформлення інтер’єру, а ти кохаєшся в минувшині, п’єш каву із китайського ресторану, читаєш дивакуваті книги, і твій вибір професії не менш дивний.

Я була ошелешена. Ця жінка бачила мене наскрізь.

– І стосовно реінкарнації: ти сказала спочатку не те, що думала, чомусь… Адже ти не могла не цікавитися цією темою, судячи навіть із того, чим ти займаєшся. Я навіть можу припустити, що, маючи вибір, ти залюбки проміняла б двадцять перше століття на якесь, наприклад, інше до нашої ери. Можливо, ти залишила після себе якусь незавершену справу – і в цьому вся річ.

– Забаво, браво! У вас надзвичайний талант бачити людей!  

– Роки практики й трішки дедукції, – невимушено всміхнулася жінка. Вона елегантно поправила стильну зачіску й зайшла до ліфта.

– Ви вразили мене… – не стрималась я.

- Гадаю, ми плідно попрацюємо.

Я почувалася розгубленою першоклашкою, яка забула свій завчений вірш.

Все ж таки моя професія має певні прерогативи. Неформальні знайомства й пропозиції: де б ще мала змогу їх отримати – тільки тут!

Я покрутила яскраву візитку в руці. Забава Адамович – професійний гіпнотизер і хіромант. Трохи нижче номер мобілки й адреса. Запах дорогезних в’їдливих квіткових парфумів нагадував про її власницю. Ну, що ж, пані Забаво, побешкетуємо!

Після яскравої зустрічі всі наступні тьмяніли на її фоні. Решту клієнтів я прийняла без ентузіазму. Думки захопила набридлива ідея щодо подорожі в часі, дивний присмак пригод осів малиновим блиском на устах. Хороший шанс навести лад у своєму житті! Нехай потішу осиротілу душу.