Дванадцять символів року

Шум новорічних дзвонів луною розлітався вулицями міста разом із сніжинками, що м'якими пластівцями падали на землю. Закутані в теплі куртки та шарфи, люди ходили туди-сюди, намагаючись не впасти на слизькому з-за льоду та снігу асфальті. Бігали та метушилися перед святкуванням нового року, хтось вибирав подарунки, хтось ялинку, хтось просто купував продуктами до новорічного столу. А приємний сміх дітвори, які грали в засніженому парку в сніжки, а хтось із них трохи далі ліпив сніговика, радував слух їхніх батьків, але не всіх перехожих, які якнайшвидше хотіли опинитися у своїй теплій та затишній оселі. Тьмяне світло ліхтарів немов робило атмосферу навколо святковішої, трохи романтичнішої та якоюсь по своєму казково чарівною.

Мороз тріскав щоки перехожих, змушуючи їх червоніти, і малював химерні візерунки на вікнах та інших скляних поверхнях. І саме цей маленький шкодник скидав сніг із гілок дерева на випадкових перехожих, які до сили чортихалися через це та струшували з себе сніг, а сам мороз швидко відлітав у інший бік, де вже діставав інших випадкових перехожих.

Пролітаючи повз один із старих, на вигляд, приватний будинків і залишаючи на його вікнах свій малюнок, мороз не звернув увагу на рудоволосу дівчину одягнену в довгу зелену спідницю і в червону майку, що обтягує. Її зелені очі металися по кімнаті в пошуках чогось важливого, чогось такого, без чого цей зимовий вечір міг закінчитись жахливою катастрофою.

- Та де ж цей дрібний бешкетник?

Дівчина залазила в кожну тумбочку, в кожну коробку, і здавалося, що ще трохи і вона почне розбирати дерев'яну підлогу в пошуках когось, або чогось настільки їй необхідного.

Будинок був невеликим: кухня, ванна кімната, спальня і невеликий зал, в центрі якого зараз стояла гарна пишна ялинка прикрашена скляними круглими іграшками та гірляндою з теплими кольорами. Не дивлячись на те, що на вигляд будинок був старий, усередині був зроблений гарний ремонт, утеплені стіни і пофарбовані вони були в м'який персиковий колір у залі, а на кухні в зелений. Цей колір непогано поєднувався з дерев'яними тумбами, газовою плиткою та таким же довгим дерев'яним столом із чотирма стільцями. У залі так само був ще й камін, зелена пишна красуня стояла трохи з краю від нього, але на такій відстань щоб вогняні іскри не могли її випадково підпалити і влаштувати катастрофу перед святковим вечором.

Зараз руда господиня будинку була на кухні, перегородкою між нею та залом не було, що дозволяло повністю оглядати все довкола у пошуках того, що вона примудрилася втратити. З вуст зірвалося важке зітхання, коли в черговій маленькій шафці вона не знайшла те, що їй потрібно було. Випроставшись, потерла злегка спітнілу потилицю і задумалася над тим, де б вона сховалася, якби була такою маленькою.

Тихий, їли уловимий писк з боку ялинки привернув увагу дівчини. Вона обережно підкралася до неї і прислухалася, стояла так тихо й зовсім вже не дихала, щоб не злякати. Писк повторився. Дівчина почала відсувати зелені гілочки з м'якими, поки що, голками, і ось на одній з них лежав задоволений чорний маленький дракончик, який був не більшим за долоню дівчини. Він гриз білу ялинкову іграшку, але ні як не міг її прогризти своїми молочними зубчиками. Помітивши дівчину, уважно подивився на неї, трохи повернув свою маленьку голову в бік і знову не голосно пискнув, наче зрадів тому, що їй нарешті вдалося його знайти.

- Ось ти де! - радісно посміхнувшись, взяла чорненького маленького дракончика на руки і піднесла до свого обличчя. - Ну чого ти від мене ховаєшся? Адже ми так запізнимося!

Лускатий малюк зовсім не відчував своєї провини за те, що змусив господиню дома понервуватись через свої ігри в хованки. Лише потерся об неї своєю головою неначе котик, трішки примружився і знову не голосно пискнув. З вуст рудоволосої зірвалося полегшене зітхання, вказівним пальцем правої руки вона зробила кілька круглих рухів у повітрі і до неї підлетіла тепла червона куртка. Дракон, ніби розуміючи, що дівчині буде не зручно одягатися з ним на руках, розправив свої невеликі чорні крила і закружляв навколо неї, немов контролював процес одягання.

- Нам не можна змушувати їх ще більше чекати, - обурювалася та надягаючи куртку. - Знову лаятимуться і читатимуть нотації, а особливо та улюблениця смугастих кішок. Хто б не запізнювався, завжди висловлює своє невдоволення!

Маленький співрозмовник пискнув, ніби погоджувався, що йому теж неприємні ці нотації.

- А коли вона запізнювалася їй ніхто і слова не сказав, - мовила трохи роздратовано.

Одягнувши нарешті куртку і білий хамут, який був захований до цього в рукаві, дівчина дозволила залізти дракончику в хамут і обвитися навколо її шиї, сховався там у тіні і рудому кучерявому волоссі.

- Ти ж пам'ятаєш, що тобі треба поводитися тихо і нікому не попадатися на очі? - у відповідь та лише отримала черговий писк. - От і славно. Не хочеться мені ще доводити якомусь перехожому, що ти просто чергова наворочена нова іграшка.

Клацнувши пальцями і світло в будинку одразу згасло. Дівчина переступила через поріг і сніг відразу захрумтів під її зимовими чобітками. Швидко перебираючи ногами та кинулась у бік густого ялинового лісу стежкою, яку до неї протоптали інші жителі її невеликого села. Не дивлячись на пізній час на вулиці було світло, але не за рахунок ліхтарів або світла з вікон інших будинків, а через місячне світло яке відбивалося від білого снігу і висвітлювало все навколо. Декілька разів перед дівчиною падав сніг з гілок, але жодного разу так і не дістав до неї. Чи це було її везіння, чи вона використовувала якусь хитру магію, але через щось з цього хитрий мороз не міг з нею так пожартувати як над іншими. Дракончик же задрімав у її шарфі, пригрівся біля її шиї і навіть трохи сопів на вушко.