Розділ 2 «Не стримався»

Соломія ковзає губами по моїх, і я втрачаю рештки самовладання. Різко накриваю її губи своїми й, обхопивши за талію, притягую до себе, втискаючи у власне тіло.

Її губи м’які, пухкі й неймовірно ніжні на дотик. Цілувати її виявляється ще приємніше, ніж я міг собі уявити. Ця думка остаточно руйнує залишки здорового глузду. Остання межа зникає тієї миті, коли її теплий язик несміливо торкається мого. Соля жадібно відповідає на поцілунок, лише сильніше розпалюючи моє бажання.

Не розриваючи поцілунку, підхоплюю її на руки. Соломія миттєво обвиває ногами мій торс. Підтримуючи її за стегна, несу до спальні й обережно вкладаю на ліжко, не відриваючись від її солодких губ, з яких зривається тихе зітхання. 

Не припиняючи поцілунку, тягнуся до блискавки на її кофті. Тим часом Соля спритно розстібає ґудзики на моїй сорочці й стягує її з моїх плечей. Допомагаю їй і відкидаю сорочку кудись на підлогу.

Опускаюся губами до її шиї й залишаю на шкірі гарячі поцілунки. З її грудей виривається  протяжний стогін, що приводить мене до тями. Я завмираю. Повільно відсторонююся й підводжуся.

Перед очима постає картина, від якої стискається груди: Соля лежить на моєму ліжку, її кофта повністю розстебнута, пишні груди, обтягнуті прозорим мереживом, здіймаються від прискореного дихання, а затуманений погляд дивиться кудись крізь мене.

Що я взагалі роблю? 

Подумки ставлю собі це запитання й різко підводжуся з ліжка. Соля ніяк не реагує, і це лише підтверджує, що вона зовсім не контролює себе. Дуже сподіваюся, що вранці вона нічого не згадає. Інакше я не знаю, як після цього дивитимуся їй в очі.

Виходжу зі спальні й прямую на балкон. Погляд одразу чіпляється за пачку сигарет, і в мене виникає шалене бажання викурити хоча б одну. Кілька місяців тому, після довгих Соломіїних повчань, я нарешті кинув палити й відтоді жодного разу не зірвався. Але зараз це здається єдиним способом хоч трохи вгамувати хаос, що коїться в моїй голові, і приборкати власне тіло. Такого сильного збудження я не відчував ще жодного разу в житті.

Зрештою викурюю одну сигарету. Потім ще одну, хоча обіцяв собі, що зупинюся після першої. Потроху фантазія вгамовується, і мозок перестає підкидати яскраві картини того, що ледь не сталося. Фізичне бажання теж слабшає, хоча й не зникає остаточно.

Зачиняю балкон і повертаюся до спальні. Соля вже, як завжди, встигла роздягнутися й лежить, згорнувшись калачиком, у самій білизні. Не те щоб я ніколи не бачив її напівоголеною. Бачив. І не раз. Але це було не після того, як я ледь не переспав із нею.

Обережно накриваю Солю ковдрою, залишаю на кріслі свою футболку, щоб їй було що вдягнути зранку, піднімаю з підлоги сорочку й виходжу зі спальні.

Спершу заходжу до ванної. Швидко приймаю холодний душ, переодягаюся в домашні штани й лише тоді лягаю в іншій кімнаті, чудово розуміючи, що цієї ночі навряд чи зможу заснути.

Як я і думав, пів ночі мені так і не вдалося заснути. Мене мучили докори сумління через власні дії. Я ж не вперше тягнув Солю п’яною додому. Скільки разів це було після наших гулянок — мабуть, і не злічити. Але жодного разу я не зірвався. Завжди тримав себе в руках. Не знаю, що саме підштовхнуло мене цього разу.

Засинаю майже під ранок, а прокидаюся з жахливим головним болем. Похмілля у Солі, а страждаю чомусь я. Хоча дуже навіть зрозуміло чому. Треба було думати тією головою, що не в штанах.

Випивши пігулку від головного болю, щоб остаточно прокинутися, йду на пробіжку. Потім ще хвилин двадцять займаюся на вуличних тренажерах. Зранку ще не спекотно, тож можна дозволити собі тренування просто неба. Це непогано освіжає голову.

Повернувшись до квартири, приймаю душ і йду на кухню готувати сніданок.

— У-у-м-м… — лунає стогін на всю квартиру, і за мить у вітальні з’являється розпатлана й пом’ята Соля в моїй футболці. Дивно, аде навіть у такому вигляді, я вважаю її красивою. 

— Доброго ранку, — кажу, намагаючись поводитися, як завжди. 

— Дуже смішно, — стогне вона, притискаючи долоню до голови.

Наливаю у склянку холодної води й кидаю туди таблетку від головного болю. Щойно вона розчиняється, простягаю склянку Солі. Вона одразу вихоплює її з моїх рук і випиває все залпом.

— Дем, ти найкращий, — задоволено видихає вона. — Голова ніби чавунний казан, по якому гамселять кувалдою.

— Якби не знав, що ти хірургиня, був би впевнений, що в тебе й справді замість голови казанок, — бурчу, дістаючи з холодильника продукти.

— Не бурчи. І так голова розколюється. Краще скажи, як ти дізнався, де я?

— Не пам’ятаєш? — уточнюю, кидаючи на неї погляд, сповнений надії.

— Ні чорта. Пам’ятаю тільки, як ти садив мене в машину, а потім заводив до квартири. І все, — розводить руками.

Я ледь стримую полегшений видих.

— Бармен подзвонив. Сказав, що ти спиш на барній стійці.

— О-о-о… Який жах… — стогне вона, закриваючи обличчя руками.

— А ти чого взагалі так набралася? Ти ж ледь на ногах стояла.

— Мені Руслан зрадив, — тихо відповідає вона, дивлячись на мене крізь пальці.

— Впевнена? — питаю, насупившись.

— Я сама бачила, як він на столі в ординаторській трахав медсестру. Забула телефон і повернулася, щоб його забрати, а там він із цією… — Соля гидливо кривиться.

— Я давно казав, що він мудак, — промовляю зі злістю. Цей придурок мені ніколи не подобався. 

— Ти так про всіх моїх хлопців казав, — нагадує невдоволено. 

— І хіба через цього придурка варто було так напиватися? — здіймаю брову.

— Мабуть, ні. Але мені в моменті стало так образливо… От я під емоціями й набралася, як…

— …свиня, — закінчую замість неї.

— Іди в дупу, — ображено фиркає вона. — Краще піду в душ.

Соля розвертається й виходить із кухні, а я нарешті повертаюся до приготування сніданку.

— О Боже! — раптом скрикує вона.

Від несподіванки я впускаю яйце на підлогу.