Розділ 21. Перший запис

Лондон, 1992 рік · Еллі 

Я розклала документи Томаса Белла на столі й поклала поруч копії, отримані в архіві. За останні кілька днів я переглядала їх стільки разів, що вже пам’ятала розташування більшості рядків. Проте щоразу поверталася до одних і тих самих невідповідностей. 

Кількість працівників не збігалася. У двох звітах відрізнялися прізвища, а опис подій на ділянці 17 суперечив сам собі. Один документ згадував зупинку робіт і додаткову перевірку. Інший стверджував, що серйозних ускладнень не було. 

Я почала з таблиці, у якій зіставила всі прізвища. Поруч зазначила, у якому документі кожне з них траплялося, а якого бракувало. Потім перевірила дати, номери сторінок і посилання на попередні записи. 

Саме тоді я знову помітила різницю в номері ділянки. 

На одному звіті цифри були надруковані разом з основним текстом. На іншому номер виглядав так, ніби його виправили поверх старого запису. Раніше я бачила це, але вважала звичайною технічною правкою. Тепер, коли решта розбіжностей зібралася переді мною в одному місці, ця деталь уже не здавалася незначною. 

Я не могла визначити, який документ справжній. Виправлення могло бути зроблене під час оформлення, а надрукований номер сам по собі нічого не доводив. Мені потрібна була людина, яка розумілася на службових документах того часу краще за мене. 

Наступного ранку я зателефонувала до архіву й попросила контакти фахівця, який працював із технічною документацією Лондонського транспорту. Мені дали номер консультанта, що раніше допомагав установлювати походження старих креслень і службових звітів. 

Я домовилася про зустріч. 

Фахівець, містер Гант, прийняв мене в невеликому кабінеті, де на полицях стояли папки зі зразками паперу й друкарських відбитків. Він не став одразу читати зміст документів. Спочатку перевірив, як вони були складені, оглянув краї аркушів і порівняв шрифт із прикладами документації початку сімдесятих років. 

— Ви хочете знати, чи могли ці звіти бути створені в один період? — запитав він. 

— І чи є підстави вважати, що один із них оформили пізніше. 

Він попросив розповісти, звідки взялися документи, але я обмежилася відомими фактами: обидва зберігалися в транспортному архіві, проте надійшли туди різними шляхами. Один мав супровідні записи, а щодо другого походження було встановити складніше. 

Гант уважно оглянув номер ділянки на першому звіті, потім перейшов до другого. 

— Саме виправлення не є доказом, — сказав він. — У службових документах того часу помилки виправляли. Але тут є ще дещо. 

Він показав на папір і попросив порівняти його з аркушем іншого звіту. 

— Склад і фактура відрізняються. А друк на цьому документі не відповідає зразкам, які ми маємо для документації такого типу за 1972 рік. Це не дозволяє мені стверджувати, що документ підроблений. Він міг бути відтворений пізніше, наприклад, під час підготовки копії. Але якщо його видають за первинний звіт, виникають серйозні питання. 

— Тобто він міг бути створений так, щоб виглядати як документ того часу? 

— Міг. Та для впевненого висновку треба знати його історію. Хто його складав, хто передавав і коли він потрапив до архіву. 

Я занотувала кожне застереження. Мені не потрібен був висновок, який можна було б легко спростувати. Я хотіла зрозуміти, що можу довести. 

— А якщо його походження не підтверджене? 

— Тоді це окрема підстава для перевірки. Не доказ підробки, але й не причина вважати його достовірним лише тому, що він зберігається в архіві. 

Я подякувала Ганту й попросила підготувати письмовий висновок. Перед тим як піти, я ще раз переглянула обидва документи. Один із них міг бути справжнім звітом, інший — пізнішою версією. Проте без первинного запису я не могла встановити, який саме. 

Уперше за весь час у мене з’явився спосіб перевірити це, а не просто чергове припущення. 

У транспортному архіві я попросила показати реєстраційні записи, пов’язані з обома звітами. Працівник, який допомагав мені раніше, приніс кілька журналів і папку зі старими супровідними листами. 

Ми почали з документа, походження якого викликало найменше запитань. 

Його номер був зазначений у реєстрі, а дата надходження збігалася з датою супровідного листа. У записах згадувалося, від якого підрозділу надійшли матеріали та хто відповідав за їхню передачу. Не кожна ланка збереглася ідеально, але загальна історія простежувалася. 

З другим звітом усе було інакше. 

Він значився в пізнішому переліку документів, однак у попередніх реєстрах його номера не було. Не знайшлося й супровідного листа, який пояснював би, хто передав його на зберігання. Я попросила перевірити сусідні записи, а потім — каталоги технічних матеріалів за той самий період. 

Результат не змінився. 

— Можливо, документи передали разом із великою збіркою, а окремий запис не зробили, — припустив працівник архіву. — Таке траплялося. 

— А можливо, цей звіт додали пізніше?