Розділ 19.Те, чого немає

Лондон, 1992 рік · Еллі 

Дозвіл на огляд старого службового проходу я отримала лише через два дні. Спочатку довелося пояснити, чому мене цікавить ділянка сімнадцять, потім надати копії документів, які я знайшла в архіві, а після цього чекати, поки хтось вирішить, чи достатньо в мене підстав для доступу. 

Я не скаржилася. Після нападу в архіві мені було важливіше потрапити туди, ніж витрачати час на суперечки. 

Міллер приїхав зі мною. Біля входу нас зустрів технічний працівник на ім’я Грем, відповідальний за старі службові проходи. Він перевірив дозвіл, записав наші прізвища до журналу й видав кожному захисну каску та ліхтар. 

— Одразу попереджаю: частина документації неповна, — сказав він, коли ми прямували до проходу. — За ці роки тут могли щось переробити. Якщо побачите розбіжності з планом, це ще не означає, що хтось навмисно приховав інформацію. 

— А якщо розбіжності є і в планах, і в звітах? — запитала я. 

Грем озирнувся. 

— Тоді треба знайти первинні документи. Я можу показати вам те, що збереглося на місці, але не обіцяю, що зможу пояснити все, що ви побачите. 

Ми спустилися нижче й пройшли вузьким коридором до старої ділянки. Тут було прохолодніше, ніж біля входу. На стінах темніли плями вологи, уздовж підлоги тягнулися кабелі, а подекуди з бетону виступали іржаві металеві кріплення. 

Грем розгорнув копію плану. 

— Секція сімнадцять починалася приблизно звідси. Основні роботи проводили за цією схемою. Пізніше частину обладнання прибрали, дещо замінили. Але стіни й основні опори мали залишитися на своїх місцях. 

Ми рушили далі. Я звіряла побачене з планом, а Міллер записував номери позначених ділянок. 

За кілька хвилин Грем зупинився біля стіни, на якій залишився ряд металевих пластин. Деякі з них давно проржавіли, інші були вирвані, залишивши навколо отворів нерівні краї бетону. 

— Ось цього я не розумію, — сказав він. 

Я підійшла ближче. 

— Що саме? 

— Розташування кріплень. Вони могли підтримувати тимчасову конструкцію або обладнання. Але на плані їх немає. 

— Можливо, креслення зробили до встановлення конструкції? 

— Можливо. Або її додали під час робіт і не внесли до цього примірника. Таке траплялося. Проте зазвичай зміни десь фіксували. 

— А тут? 

Грем перевірив позначки на копії. 

— Тут нічого немає. 

Я зробила кілька фотографій: загальний вигляд стіни, крупний план кріплень і місце, де вони обривалися біля повороту. Потім занотувала номер креслення та попросила Грема перевірити, чи збереглися інші його примірники. 

— Я можу подати запит, — відповів він. — Але сьогодні відповіді не буде. 

— Мене влаштує, якщо ви перевірите. 

Ми пройшли ще трохи. За поворотом стіна відступала вбік, утворюючи вузьку нішу. На сучасній схемі її не було, хоча за розташуванням вона мала примикати до основного проходу. 

Грем зупинився, перевірив відстань на плані й похитав головою. 

— Цього простору тут бути не повинно. 

Міллер посвітив ліхтарем усередину. 

— Але він є. 

— Так. І це означає, що або ми маємо неповну схему, або під час будівництва внесли зміни, яких немає в документах. 

Я оглянула нішу. На підлозі лежали дрібні уламки бетону, старий дріт і шматок деревини, потемнілий від вологи. Усе це могло залишитися після ремонту. Проте на стіні виднілися довгі подряпини, а біля основи — сліди, схожі на пошкодження від удару важким предметом. 

— Тут була аварія? — запитала я. 

Грем нахилився, роздивляючись бетон. 

— Можливо, пошкодили конструкцію під час демонтажу. За самим виглядом не визначиш, коли це сталося. 

— А якщо пошкодження давніше? 

— Тоді потрібне технічне обстеження. Я не збираюся робити висновок лише за подряпинами. 

Він говорив спокійно, і я не мала причин йому не довіряти. Проблема була в іншому: щоразу, коли ми знаходили щось незвичне, виявлялося можливим пояснити це окремо. Зміни під час будівництва. Неповні креслення. Демонтаж. Ремонт. 

Але жодне з цих пояснень не відповідало на запитання, чому два офіційні звіти про одну ділянку так відрізнялися. 

Біля дальньої стіни Міллер помітив предмет, частково затиснутий між уламками. 

— Греме, погляньте. 

Це була стара будівельна каска. Її край тріснув, внутрішнє кріплення майже розсипалося, а на поверхні залишився товстий шар пилу. Грем обережно звільнив її від уламків і поклав на чисту ділянку підлоги. 

— Стара, — сказав він. — Могла залишитися тут після робіт. 

— Є номер? — запитала я. 

Ми оглянули зовнішню поверхню. Біля краю проступали кілька цифр, але частина маркування була стерта. Грем записав те, що зміг прочитати, а я сфотографувала каску з усіх боків.