Розділ 12. Останній свідок

Лондон, 1992 рік · Еллі 

О 10:17 ранку мені зателефонували з міської лікарні. 

Я поверталася до відділку після перевірки документів у справі про пограбування складу, коли черговий покликав мене до телефону. 

— Детектив Рід? Вас шукають із лікарні. 

Я взяла слухавку. 

— Слухаю. 

— Мене звати доктор Гейл. Сьогодні вранці до нас доставили чоловіка. Він помер, попри спроби реанімації. У його речах знайшли аркуш із вашим прізвищем і номером телефону. 

Я зупинилася посеред коридору. 

— Ви впевнені, що там саме моє прізвище? 

— Так. Еллі Рід. Номер теж збігається. 

— Як його звати? 

— Томас Белл. Його знайшли біля станції Бейкер-стріт. Водій таксі привіз його до нас, коли чоловікові стало зле. Він майже не міг говорити, а потім знепритомнів. 

— Що було написано на аркуші, крім мого номера? 

— «Не вірте записам». 

Я попросила лікаря нічого не викидати й не змінювати розташування речей. Він відповів, що поліцію вже повідомили. 

Коли я поклала слухавку, перша думка була простою: я ніколи не чула імені Томаса Белла. 

Друга була гіршою. Незнайома людина померла, залишивши мої контакти, а я не мала жодного уявлення, чому. 

Я пішла до кабінету Міллера. 

— Мені потрібно до лікарні. Є померлий, у речах якого знайшли мій номер. 

Міллер відклав ручку. 

— Ти його знаєш? 

— Ні. 

— Тоді я їду з тобою. 

Він не став ставити зайвих запитань. За кілька хвилин ми вже були в машині. 

Доктор Гейл зустрів нас біля службового входу. Особисті речі Томаса Белла лежали на окремому столі. Поліцейський, який прибув раніше, зафіксував їх і чекав на подальші вказівки. 

Я розгорнула аркуш, коли мені дозволили його оглянути. 

Моє прізвище. Мій номер. Нижче — чотири слова: 

«Не вірте записам. Знайдіть оригінал». 

Я перечитала останнє речення. 

— Що це означає? — запитав Міллер. 

— Поки що нічого. Ми навіть не знаємо, хто це написав. 

— Або чому там твій номер. 

Я оглянула інші речі Белла. У гаманці лежали водійське посвідчення, гроші, кілька квитанцій і картка з домашньою адресою. У кишені пальта знайшли металевий жетон із числом 17. 

— Це могло бути з роботи? — запитала я. 

— Можливо, — відповів поліцейський. — Ми перевіримо його трудові записи. 

Я не хотіла приписувати жетону значення, якого він міг не мати. Але він був єдиною річчю серед особистих предметів, призначення якої ми не могли пояснити. 

— Я хочу побачити його будинок, — сказала я. 

Міллер кивнув. 

— Спочатку дочекаємося підтвердження адреси й повідомимо місцевих. Якщо там є докази, нам потрібен належний огляд. 

Поки поліцейський уточнював інформацію, лікар повідомив, що остаточну причину смерті встановлять після розтину. На тілі не було очевидних слідів нападу, але це ще нічого не доводило. 

Я знову подивилася на записку. 

«Знайдіть оригінал». 

Оригінал чого? Документа? Свідчення? Фотографії? 

Я не знала. І не збиралася вгадувати. 

Будинок Томаса Белла стояв на тихій вулиці між автомайстернею та продуктовою крамницею. Сусіди підтвердили, що він жив там кілька років. Один чоловік бачив Белла вранці, але не знав, куди той збирався. 

Двері будинку були замкнені. Після того як поліція встановила підстави для входу, ми зайшли всередину. 

У передпокої лежала розбита лампа. У вітальні перекинули стілець, а шухляди письмового столу витягли й залишили на підлозі. Телевізор, магнітофон і гроші в невеликій скриньці ніхто не забрав. 

— Це не схоже на звичайне пограбування, — сказала я. 

Міллер оглянув письмовий стіл. 

— Хтось шукав щось конкретне. Але не робімо висновків, доки не закінчимо огляд. 

У спальні одяг витягли з шафи й кинули на ліжко. На кухні все залишалося майже недоторканим. Біля раковини стояла чашка з недопитою кавою, а на столі лежав розгорнутий телефонний довідник. 

Кілька сторінок вирвали. 

Я не стала торкатися їхніх країв. Покликала поліцейського, який фотографував кімнату, й показала на порожнє місце між сторінками. 

— Можна встановити, які саме сторінки вирвали? 

— Якщо залишилися номери сторінок, спробуємо. 

Поки він займався довідником, я оглянула підлогу біля письмового столу. Під ніжкою стільця виднівся клаптик паперу.