Розділ 9 — Межі довіри

Лондон, 1992 рік · Еллі 

Телефон задзвонив, коли я саме намагалася відчистити пляму на кухонному столі. Я відклала ганчірку й підняла слухавку. 

— Слухаю. 

— Детектив Еллі? Інспектор Говард. 

Я випросталася. Після співбесіди минуло кілька днів, і я вже встигла переконати себе, що вони вирішили знайти когось поступливішого. 

— Так, слухаю вас. 

— Ми обговорили вашу кандидатуру. Якщо пропозиція ще актуальна, можете приступити до роботи в понеділок. 

Я глянула на календар, хоча й так знала, який сьогодні день. 

— Актуальна. 

— Добре. О восьмій тридцять будьте у відділку. Документи оформимо на місці. І ще одне, Еллі. 

— Так? 

— Ваша прямолінійність може бути перевагою. Але лише тоді, коли ви знаєте, що робите. Не поспішайте робити висновки про людей, з якими ще не працювали. 

— Постараюся. 

— Не постарайтеся. Просто пам’ятайте про це. 

Він поклав слухавку.Я ще кілька секунд тримала її біля вуха, а тоді повільно повернула на місце. Мене взяли. Чомусь ця думка не принесла такого полегшення, як я очікувала. Робота була потрібна, і я її отримала. Тепер доведеться виправдовувати рішення людей, які не надто хотіли бачити мене у своєму відділі. 

Я повернулася до столу, стерла залишки мийного засобу й закінчила прибирання. 

У понеділок я прийшла за десять хвилин до призначеного часу. У коридорі пахло кавою, мокрими пальтами й папером. Біля дверей одного з кабінетів двоє чоловіків сперечалися через звіт, а секретарка намагалася одночасно відповідати на телефон і знайти потрібну папку.Нічого особливого. Звичайний поліцейський відділок, у якому люди працювали, втомлювалися й часом дратували одне одного. 

Сержант Міллер помітив мене біля приймальні. 

— А, новенька. Пунктуальна, бачу. 

— Ви самі призначили час. 

Він глянув на мене, не приховуючи посмішки. 

— З вами буде весело. 

— Я прийшла працювати, а не розважати вас. 

— Оце я й помітив ще на співбесіді. Ходімо. 

Він провів мене до невеликого кабінету, де стояли два столи, кілька металевих шаф і шафа для одягу, дверцята якої не зачинялися до кінця. На одному столі лежали документи, на іншому стояла чашка з темним слідом кави на дні. 

— Ваше місце поки тут. Телефон спільний, друкарська машинка теж. Якщо вам потрібні матеріали з архіву, спочатку заповнюєте запит. Якщо хочете поговорити зі свідком, погоджуєте час із відповідальним за справу. Якщо збираєтеся кудись їхати, повідомляєте мені або інспектору Говарду. 

— Я зрозуміла. 

— Чудово. Тоді почнемо з простого. 

Міллер поклав переді мною тонку папку. 

— Крадіжка зі складу господарчих товарів. Зламаний замок, кілька коробок зникли. Власник наполягає, що збитки значні, а охоронець стверджує, що нічого не бачив. Поки що нічого, крім суперечливих показань. Перегляньте матеріали, а потім скажете, що думаєте. 

Я відкрила папку. 

— А хто вів справу? 

— Констебль Гарріс. Він зараз на виїзді. Не шукайте тут змови, Еллі. Іноді замок ламають просто тому, що хтось хоче вкрасти коробки. 

— Я ще нічого не сказала. 

— Але вже так подивилися на папку, наче вона вас образила. 

Міллер пішов, залишивши мене саму. 

Я почала з протоколу огляду. Склад розташовувався в промисловій частині району. Власник заявив про зникнення товару вранці, коли прийшов відчиняти приміщення. Замок був пошкоджений, на дверях залишилися подряпини. Охоронець, який чергував уночі, запевняв, що нічого підозрілого не помічав. 

У папці були фотографії дверей, короткі пояснення власника й охоронця, список зниклого майна. Жодних відбитків, які можна було б упевнено пов’язати з підозрюваним. Жодних очевидців. 

Я перечитала свідчення охоронця. Він указав, що обійшов склад о другій ночі, а наступного разу перевірив територію близько п’ятої. Між цими перевірками нічого не чув.Власник, своєю чергою, сказав, що охоронець мав перевіряти двері щогодини. 

Я взяла олівець і підкреслила обидва твердження. Це ще не доводило, що охоронець брехав. Він міг пропустити перевірку, неправильно зрозуміти інструкції або просто не пам’ятати точного часу. Але якщо його обов’язки справді передбачали щогодинний обхід, це варто було з’ясувати.Я знайшла номер складу й набрала його. 

Відповів чоловік із хрипким голосом. 

— Склад Гантера. 

— Детектив Еллі, поліція. Мені потрібно поговорити з містером Гантером щодо крадіжки. 

— Це я. 

— Я переглядаю матеріали справи. Хочу уточнити кілька деталей. Чи можете ви зустрітися сьогодні? 

Він зітхнув так, ніби я вже забрала в нього половину робочого дня.