Розділ 8. Ціна помилки

Лондон, 1972 рік · Єліан 

До обіду я вже встиг тричі посваритися з інструментами, двічі вислухати жарти Боба й один раз пошкодувати, що не залишився в ліжку. 

Останнє, звісно, я йому не сказав би. 

— Ти сьогодні особливо привітний, — зауважив Боб, коли ми перевіряли обладнання перед продовженням робіт. — Може, тобі видати ще одну чашку чаю? Раптом характер покращиться. 

— Краще видай собі нову голову. Раптом у ній знайдеться щось корисне. 

Боб розсміявся. 

Він працював зі мною вже не перший рік і давно звик до мого характеру. Ми могли сперечатися через найменші дрібниці, обзивати одне одного останніми словами, а за п'ять хвилин разом тягнути важкий ящик. Якби хтось із нас справді потрапив у халепу, другий не став би довго роздумувати, чи варто допомагати.Саме тому я не любив, коли Боб починав сумніватися в моїх рішеннях. Від чужої людини я міг просто відмахнутися. Від нього — ні.Того ранку я погано спав. Камелія кілька разів прокидалася вночі, а ближче до ранку мені довелося вставати, щоб знайти її ковдру, яка знову опинилася на підлозі. Коли задзвонив будильник, я почувався так, ніби взагалі не лягав.На роботі це не мало нікого цікавити. Я виконував свої обов'язки, знав свою справу й не збирався дозволяти втомі заважати мені. Принаймні так я собі казав. 

До середини зміни ми працювали без особливих проблем. У тунелі було сиро, під ногами стояли калюжі, а світло переносних ламп вихоплювало з темряви окремі ділянки стін. Робітники перегукувалися, передавали інструменти й чекали, поки звільниться місце для наступної операції.Мені подобалася ця частина роботи. Не тому, що я мріяв усе життя провести під землею. Просто тут було зрозуміло, що робити. Є завдання, є обладнання, є люди, від яких залежить результат. Якщо виникає проблема, її потрібно знайти й усунути. Без зайвих розмов.Ближче до полудня ми з Бобом оглядали ділянку, де напередодні встановили чергову частину конструкції. Я перевіряв кріплення й оглядав стики, коли почув, як він покликав мене. 

— Єліане, глянь сюди. 

Я не відразу повернувся. 

— Що там? 

— Мені не подобається цей стик. 

Я підійшов до нього. Боб показав на місце з'єднання двох елементів конструкції. На перший погляд нічого особливого не було. Я нахилився, провів рукою вздовж краю, оглянув сусідні з'єднання. 

— І що саме тобі не подобається? 

— Подивися ще раз. Тут не так, як на сусідній ділянці. 

— Я бачу. 

— Тоді ти бачиш і те, що він сидить не зовсім правильно. 

Я випростався й витер долоню об робочі штани. 

— Може, просто здається через кут. 

— Може. А може, й ні. 

— Бобе, я перевірив. 

— Я не кажу, що ти не перевірив. Я кажу, що треба показати це майстрові, перш ніж продовжувати. 

Мене почало дратувати вже саме його наполягання. 

— Ти хочеш зупинити роботу через кожну подряпину? 

— Я хочу, щоб ми не переробляли потім те, що можна перевірити зараз. 

— Там усе нормально. 

Боб подивився на мене, потім знову на стик. 

— Гаразд. Тоді поясни мені, чому він відрізняється від решти. 

Я відчув, як напружилися щелепи. 

Він не намагався мене принизити. Я це розумів. Боб узагалі рідко сперечався просто заради суперечки. Якби він побачив щось справді небезпечне, то не став би мовчати лише через те, що я міг розсердитися.Але я вже оглянув конструкцію й не знайшов нічого, що вважав би серйозною проблемою. Мені здавалося, що Боб просто перестраховується. 

— Я перевірю ще раз після наступного етапу, — сказав я. — Зараз немає підстав затримувати всіх. 

— Чому не зараз? 

— Бо я сказав, що перевірю. 

Він замовк. Я сприйняв це як згоду й повернувся до роботи. Невдовзі підійшов майстер і передав нам вказівки щодо подальших робіт. Через шум і розмови навколо я почув їх не так чітко, як хотів би. Він говорив швидко, показуючи на план, і я вирішив, що зрозумів, яку саме ділянку потрібно залишити для додаткової перевірки. 

Я не перепитав.Це була друга моя помилка за короткий час, хоча тоді я ще не називав її помилкою. 

Ми продовжили роботу на сусідній ділянці. Я допомагав переносити інструменти, перевіряв послідовність виконання завдань і час від часу поглядав на місце, яке показував Боб. Стик усе ще здавався мені неідеальним, але я переконував себе, що нічого критичного там немає. 

Коли я помітив, що позначення на плані не зовсім збігається з тим, як ми зрозуміли вказівку майстра, то на мить зупинився.Можна було піти й уточнити.Можна було покликати Боба, ще раз оглянути з'єднання й попросити майстра перевірити його до продовження робіт. 

Натомість я вирішив, що розберуся після завершення поточного завдання. Ми вже втратили достатньо часу на підготовку, і мені не хотілося знову пояснювати, чому робота затримується.Я сказав собі, що не бачу причин здіймати галас.