Розділ 3. Перший спуск

Лондон, 1972 рік · Єліан 

У тунелі було тісніше, ніж я очікував.Я спустився сходами за двома робітниками, тримаючи каску під пахвою, щоб не зачепити нею металеву конструкцію над головою. Унизу пахло мокрим бетоном, мастилом і землею. Повітря було важким, а віддалені голоси лунали так, ніби люди розмовляли в сусідній кімнаті, хоча насправді могли перебувати за кілька десятків метрів. 

Я надягнув каску й озирнувся. 

— Ну що, Ріде, подобається наша нова квартира? — крикнув хтось із темряви. 

Я впізнав голос Боба, одного з тих, хто працював тут від самого початку. 

— Трохи сиро. І вікно забули поставити, — відповів я. 

Боб засміявся. Його сміх одразу підхопило відлуння. 

Попереду тягнувся незавершений тунель. Уздовж стін стояли тимчасові опори, біля них лежали інструменти, кабелі й дерев'яні підкладки. На підлозі залишалися калюжі, які ніхто не встиг прибрати після попередньої зміни. Електричні лампи давали нерівне жовтувате світло. Далі воно слабшало, і тунель поступово зникав у темряві. 

Я працював на будівництві вже достатньо довго, щоб не витрачати час на розглядання таких речей. На будь-якому об'єкті були свої незручності. Тут їх просто виявилося трохи більше. 

— Ти сьогодні з нами на підйомі? — запитав Боб, коли я підійшов до робочої ділянки. 

— Якщо хтось не вирішив зробити мене начальником. 

— Не дочекаєшся. Для цього треба спочатку навчитися слухати інших. 

— Я чудово слухаю. Просто не завжди погоджуюся. 

Боб похитав головою й повернувся до роботи. Ми мали перемістити кілька важких елементів конструкції, які доставили до ділянки раніше. Підйомне обладнання вже підготували, трос закріпили, а робітники перевірили кріплення. Я підійшов ближче, оглянув механізм і провів рукою по металевому з'єднанню. Усе виглядало нормально. 

— Готові? — запитав я. 

Кілька чоловіків відповіли ствердно. 

Я подав знак починати.Трос натягнувся, механізм загув, і вантаж повільно відірвався від підлоги. Усе йшло як треба. Я стежив за кріпленням, не відводячи погляду від місця, де трос входив у блок. 

А потім трос різко смикнувся.Це тривало лише мить. Металевий елемент здригнувся, натяг змінився, і вантаж опустився на кілька сантиметрів, перш ніж механізм знову стабілізувався. 

— Стоп! — крикнув я. 

Двигун замовк. 

— Що сталося? — озвався Боб. 

— Не рухайте нічого. 

Я підійшов до кріплення. Один із робітників уже збирався наблизитися до вантажу, але я зупинив його жестом. 

— Стій там. Спочатку перевіримо. 

Я оглянув трос по всій доступній довжині, перевірив з'єднання, блок і кріплення. Потім попросив повторно оглянути механізм, поки сам перевіряв, чи не змістилися опори. Ми витратили на це кілька хвилин. Ніхто не поспішав жартувати. 

Нічого не знайшли. 

Трос був цілий. Кріплення трималося міцно. Жодна деталь не мала видимих пошкоджень, а механізм працював без сторонніх звуків. 

— Може, вантаж зачепився за підкладку, — припустив Боб. 

Я подивився на підлогу. Між вантажем і дерев'яними підкладками залишався проміжок. Якби щось зачепилося, ми б це побачили. 

— Може, — сказав я. — Але перевіримо ще раз перед наступним підйомом. 

Ми повторили огляд, перевірили положення вантажу й лише після цього відновили роботу. Цього разу все пройшло без проблем. Я не став повертатися до цього питання. На будівництві траплялися речі, які не вдавалося пояснити з першого разу. Саме для цього й існували перевірки: не треба було вгадувати причину, якщо можна було переконатися, що обладнання безпечне. 

До перерви ми встигли виконати більшу частину запланованого. Спина вже почала нити, а пил забився під комір сорочки. Я зняв каску, витер лоба рукавом і сів на дерев'яну скриню біля стіни. 

Боб простягнув мені термос. 

— Чай? 

— Якщо він ще теплий. 

— Ти завжди невдоволений. 

— Це допомагає мені залишатися реалістом. 

Чай був міцним і надто солодким. Я зробив кілька ковтків, дивлячись на робочу ділянку. Робітники говорили про зарплату, погоду й те, хто знову забув принести нормальні рукавички. Хтось розповідав історію про сусіда, який примудрився затопити власну кухню. Звичайні розмови, які допомагали не думати про те, скільки ще годин доведеться провести під землею. 

Я дістав із кишені пачку сигарет, але, побачивши знак заборони куріння біля обладнання, сховав її назад. 

— Усе, Ріде, — сказав Боб, підводячись. — Перерва закінчилася. 

Я допив чай і повернув термос. 

Коли ми знову взялися до роботи, той випадок із тросом уже здавався дрібницею. Я пам'ятав про нього лише тому, що відповідав за безпеку на ділянці. Увечері, якщо хтось запитає, я зможу сказати, що обладнання перевірили й жодних несправностей не виявили. На той момент цього було цілком достатньо.