Розділ 1 . Дівчина з очима кольору неба

Леля прокинулася від теплого проміння сонця, яке пробивалося крізь тонкі білі фіранки. Надворі співали птахи. Було літо — те саме літо, коли здається, що попереду ціле життя.

Дівчина перевернулася на інший бік і ліниво потягнулася. Її золотаві кучері розсипалися по подушці.

— Лелю! Якщо ти зараз не встанеш, то знову запізнишся! — почувся голос матері з кухні.

— Уже йду! — усміхнулася вона.

Це була неправда. Вона ще хвилин десять лежала в ліжку, дивлячись у стелю та думаючи про майбутнє.

Через рік вона мала вступати до університету. Батьки мріяли бачити її лікарем. Учителі говорили, що вона зможе стати ким завгодно. А сама Леля поки що не знала, чого хоче.

Вона лише хотіла бути щасливою.

Коли дівчина нарешті спустилася на кухню, батько вже пив каву перед роботою.

— Доброго ранку, сонце, — сказав він.

— Доброго.

— Як контрольна з математики?

— Дванадцять.

— Я навіть не здивований.

Леля засміялася.

Так було завжди. Вона вчилася майже ідеально, але ніколи не вихвалялася своїми успіхами.

Після сніданку вона швидко зібралася і вийшла на вулицю.

Літнє повітря пахло квітами й свіжоскошеною травою.

Біля шкільної брами на неї вже чекала Люда.

— Нарешті! — закотила очі подруга. — Я думала, ти там заміж вийшла, поки збиралася.

— Дуже смішно.

— А що? Може, якийсь принц заліз до тебе у вікно.

— Принци існують тільки в книжках.

— От саме тому ти й досі сама.

Леля легенько штовхнула її плечем.

Попри всі відмінності, вони були нерозлучними.

Люда жила сьогоднішнім днем. Вона могла посваритися з кимось зранку, закохатися вдень і забути про це ввечері.

Леля ж усе обдумувала. Іноді навіть занадто.

— До речі, — сказала Люда, — сьогодні на площі буде благодійний концерт.

— І що?

— Там будуть військові.

— І?

— Лелю, ти безнадійна.

— А ти занадто багато думаєш про хлопців.

— Хтось же має.

Дівчата засміялися.

Тоді Леля ще не знала, що саме цей концерт змінить усе її життя.

Що серед десятків людей вона зустріне того, кого кохатиме більше за себе.

І що одного дня війна забере його назавжди.

А поки що вона просто йшла поруч із подругою, слухала її безкінечні історії та вірила, що попереду на неї чекає лише щастя.