Два життя

Післямова

Минуло кілька років. Наближались п’яті роковини смерті Ореста. Поліна збирала дітей, прибрала їх святково. Заплела золотисті коси Любаві, вплівши яскраві стрічки, а Любчику одягнула маленьку краватку-метелика. Діти все поривались кудись бігти, нестримні, як саме життя.

За ці роки стосунки з батьками Ореста не просто потеплішали - вони стали для Поліни справжньою родиною, якої їй завжди бракувало. А як ніжно Марія Ігнатіївна кликала її: "Доню…"

Спочатку всі разом відвідали Алею Слави, а потім вирушили на цвинтар.
Минулого року Поліна з Марією Ігнатіївною висадили на могилі білі крокуси. Ніжні, тендітні квіти, що першими прориваються крізь холод землі, як пам’ять, яка не вмирає.

Дітей на цвинтар привели вперше. Перед тим були довгі розмови, пояснення - та чи можна до такого підготуватися?

Але діти поводилися напрочуд спокійно. Не бігали, не галасували. Лише уважно, серйозно дивилися своїми сірими оченятами на фотографію батька. А з фото на них так само дивився Орест, з тими ж сірими, глибокими очима.

— Я буду, як він… — твердо промовив Любомир.

Сльози самі покотилися з очей жінок. Поліна лише міцніше обійняла дітей.

Ця історія завершилась.

Дякую всім хто підтримав мене в моєму починанні.

Запрошую вас, до нової книги

"Там де живе тиша..."

Яніна Фенікс

Подобається

#1666 в Сучасна проза

У тексті є: втрата і біль, повороти сюжету і несподівані відкриття, новий початок і материнство

Відредаговано: 06.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись