11.

*****

Обідня перерва. Поліна заскочила до улюбленої кав’ярні. Замовила запашну каву й тістечко.
Легкий вітерець грався її волоссям, тихо лунала музика. Вона сиділа й мріяла.

У неї хороша робота, нарешті всі старання не були марними. Колектив привітний, особливо Світлана. Життя потрохи налагоджувалося. Самотність, яка завжди крокувала поряд, уже ніби й не так дошкуляла. Багато вільного часу добре відобразилося на кар’єрному зростанні.

 "Ну чого тобі ще не вистачає" — невдоволено подумала Поліна, сварячись сама з собою.

Раптом чийсь голос вирвав її з роздумів:

— Ви… як жива картинка з цієї пісні.

"Ай, справді", — подумала Поліна. Пісня, що грала в кав’ярні, дивно відображала її настрій. “Лиш Вона… моя дівчинка печальна…”

— Вибачте, що? — Поліна сердито повернулася на голос — і завмерла.

Перед нею стояв дуже гарний парубок. Ні, не просто гарний - справжня мрія. Високий, стрункий, широкоплечий. Каштанове волосся трохи завивалося на кінцях, а очі… два глибоких сірих океани. Привітна, щира усмішка. Поліна була під сильним враженням.

— Коли почув цю пісню, уявив саме вас, — спокійно пояснив цей еталон чоловічої краси.

— А… так, дуже гарна пісня, — лише це спромоглася вимовити Поліна.

Вона намагалася відвести погляд, та хлопець не поспішав іти.

— Якщо ви самотня, я можу скласти вам компанію?

— Ні, вибачте… мені час повертатися на роботу, — рвучко піднявшись, Поліна вже рушила до виходу, але зупинилася й озирнулася: — Ви, мабуть, просто шукали де сісти… ще раз вибачте.

Вона швидко перетнула площу, думки плуталися. Перед очима стояли ті плечі, які здавалися здатними втримати цілий світ… І ці сіро-океанічні очі, в яких вона вже потонула.

"От дурна, втекла як школярка", — сміялася Поліна з себе....

....Знову кав’ярня. Знову кава й тістечко. Знову сама.

— Ми не закінчили розмову, — знайомий голос змусив серце підскочити. Той самий хлопець сів за її столик.

— До речі, мене звати Орест. А тебе як, ляклива німфо? — сіроокі океани жартували.

Поліна сиділа й не могла вимовити ні слова. "Він повернувся". До неї ще ніхто ніколи не повертався....

*****

Поліна прокинулася. Це був лише сон… чи радше спогад? Вона знову була сама у своїй квартирі. Але той сон не відпускав її.

Вперше за стільки часу Орест прийшов до неї уві сні. І це було так реально… Наче вона знову пережила їхню першу зустріч. Відчула смак запашної кави, аромат літа з ноткою троянд. Солодкий присмак тістечка ще наче залишався на губах. А Орест… її Орест був поруч.

О, скільки довгих ночей вона засинала з єдиною мрією, -побачити його хоча б у сні. Ще бодай раз торкнутися його… Погрітись у сірих океанах очей, сховатися в обіймах, зім’яти руками ті неслухняні кучері, які так її хвилювали.

Поговорити… Саме розмов із ним їй бракувало найбільше.

Та це був лише сон. Дуже справжній, болісно справжній, але сон. Він пробудив хвилю спогадів. Тих, які Поліна довго ховала, бо вони краяли серце.

Як вони гуляли містом, говорили про все на світі. З ним було так легко - ніби вони розуміли одне одного з першого слова… ні, навіть з першого погляду. Поліні не треба було доводити свою думку чи підлаштовуватись. Вони дивилися в одному напрямку.

Ні, вона не згадувала дорогі подарунки чи букети, якими вихвалялися інші дівчата. Їх просто не було. Були вечірні прогулянки й щирі розмови - про життя, мрії, майбутнє. Ці розмови важили більше за всі скарби.

Її пам’ять тримала кольорові стікери на холодильнику, просту турботу, вечері, які вони готували разом. Вони взагалі все робили разом. Звісно, працювали, зустрічалися з друзями, але їхній дім був як мушля, у якій дозрівала перлина - їхнє кохання.

З Орестом вона почувалася найщасливішою, бажаною, потрібною. Її найбільше бажання було,  щоб і він відчував те саме.

А потім, мов грім серед ясного неба - день, який змінив усе. Війна на сході країни.

Згадки про ті дні ранили найдужче.

 "Ні, не зараз", — зупинила себе Поліна. Вона знала: зануритися в ті спогади означає втратити опору.

Зібравшись, вона вирушила на Алею Слави. Їй так багато потрібно було розповісти Оресту. Про процедуру… і найперше - про те, що він їй приснився.

Потім вона планувала зустрітися з дівчатами в кав’ярні під час їхньої обідньої перерви.