6.

Наступного дня Поліна прокинулася дуже рано. Крапельниці вже не було, в голові поступово прояснювалось. Вона згадала вечірку, музику… ту пісню. Мелодію пам’ятала погано, але як вона подіяла - згадала миттєво. Як різонула по окам’янілому серцю, змусивши його знову кровоточити.

До палати зайшла медсестра, поводилася дуже тихо. Трохи згодом прийшов Мирослав Семенович.

— Бачу, сьогодні вам значно краще. Можна збиратися додому. Але пам’ятайте, нервове виснаження — небезпечна річ. Побережіться, Поліночко, — мовив по-батьківськи ніжно. — І ще… я би радив вам найняти адвоката.

— Навіщо? — здивувалася Поліна.

— Маєте право. Але, на жаль, у нашій державі це право ще треба доводити, — зітхнув лікар і вийшов.

Поліна сиділа на ліжку, намагаючись зрозуміти, що мав на увазі Мирослав Семенович. Вона ж не все пам’ятала з того вечора…

У задумі її застала Оксана, що прийшла разом із чоловіком, аби забрати подругу додому.

— Ну що, подруго, гайда додому. Вистачить із тебе цієї лікарняної юшки, — защебетала Оксана.

— Треба ще забрати виписку в лікаря…

— Я сходжу, — озвався Сергій. Йому явно було некомфортно перебувати поруч із Поліною. — А ви збирайтесь.

За кілька хвилин дівчата вже стояли біля центрального входу лікарні, чекаючи на чоловіка. Той вийшов із випискою та пакетом речей. Вирішили заїхати до супермаркету. Точніше, вирішили Оксана з Сергієм - Поліна не заперечила.

Поїздка минула швидко. Машина летіла головним проспектом міста. Оксана про щось весело гомоніла з чоловіком, а Поліна вдивлялась у вікно. Будинки, дерева, літо, яке набирало обертів, хоч і було цього року напрочуд прохолодним. У дворах бавилися діти.

Дім зустрів Поліну тишею. У поштовій скриньці — купа листів і рекламних брошур.

"Потім. Обов’язково потім розберуся", — пообіцяла собі.

Занесла пакети на кухню, пошту кинула на стіл. І це - теж на потім.

Її не було вдома лише тиждень, а дім здавався порожнім, ніби тут давно ніхто не жив. Поліна увімкнула музику й повільно закружляла. Потім, знесилена, розклала продукти. Готувати не хотілося.

"Завтра. Завтра я почну спочатку. Відбудую режим. Просто щоб дихати", — ще одна обіцянка.

"Добре, що завтра субота. От і розберуся..."