Акварельні розмови

Це був Алекс,він подивився на мене,ніби я стала свідком величезного злочину і почав виправдовуватись,що кидає і це остання.В доказ струхнув пачку і я впевнилася,що вона порожня.Уявляю свій погляд, сповнений миттєвого презирства.Оговтайся,він не став менш гарним,море його голосу не помілішало, а отже, принципи відійшли на другий план.
Сором'язлива тиша,яку порушив крик якоїсь тварини з хащі.
Яке питання можна поставити відповідно до обставин?ну звичайно:
- Ну як тобі?Спитав він мене з посмішкою, сповненою світла.
Чи то мій вираз обличчя став його віддзеркаленням,чи то я весь час стояла радісна,ніби защемило нерв.
Відповідь трохи затягнулася, поштовх зараз вивалити все з середини хлопцеві,якого знаю один день,був ледь стримний,але "ледь" перемогло.
- Все добре,хоча я боюсь,що стільки не витримаю.
- Для мене це одна десята пригоди,що я колись пережив і досі згадую з радістю... Колись…
Він чомусь різко затих,мов радіо,що було налаштоване на потрібну хвилю,але було різко вийняте з розетки.
- Що колись? Із зацікавленям довідувалась я,проте мені було дуже неприємно,що його досвід домінує над моїм.Зараз він розповість історію,я не матиму,що відповісти і діалог перетвориться якщо не не монолог,то на інтерв'ю,а найгірше - допит.
З одного боку,страшно перетинати цю скелю,а з іншого - ходити з рівнем моря,знаючи про загадкову гору, важко.
Я зазирнула йому до очей і побачила відображення світла від ліхтарика.То наш керівник натякав на те,що сидіти посеред ночі і правити теревені нічого,бо це може завадити комусь бачити сни( хіба можуть у цю мить сни бути прекраснішими за реальність?),а що гірше- це завадить нам насолоджуватися наступним днем .Як подобається слово "нам"...Ні, протилежні переконання прийшли,коли я почула сонний голос Рона,що ж я роблю,брешу сама собі.
Чи то нові почуття намагаються перекрити старі,чи навпаки, минуле заважає віддатися теперішньому?
Що за маячня? Ми просто поговорили хвилин зо п’ять,бо так треба,а я вже прогулююсь повітряним замком.. Навіть двома,не визначившись,який побудований ближче до сонця і бігаючи між ними.Точно, іноді сонце може обпікати,а не гріти.
Ранок,ми готуємо їжу.Чомусь вчора я не помітила таку кількість дівчат,ну нічного... Здається,привітно налаштовані тільки Віккі,та сама відчайдушна матуся, і Кітті,бо видно,що людина проста і без потаємних думок щодо оточуючих, іншим ніби важко дихати в такій кількості осіб.
Конфліктна Ірен,яка вже виказала своє невдоволення разів десять,а потім посміхалася і жартувала,як із кращими подругами.
Як раз таки кращими подругами тут були Лора і Діна,які не сприймалися окремо.Як часто буває,вони були трохи віддалені й водночас сміливі,адже мали захист від самотності у вигляді одна одної.
І темна, мовчазлива постать Люсі.Єдине,що я від неї чула- ім'я та випадкове "дякую".
Думки мої не святі,тому я була рада,що на чийомусь тлі я виглядаю говіркою і приязною,а ще ж грішу макіяжем навіть посеред лісу,шкіра обличчя зненавидить мене, але ж у іншому разі я зненавиджу своє відображення,та хоч у ставку поруч.
Не знаю,нащо ті всі описи,якщо концентрація моя зовсім на іншому.Дружити не хочу,то складно,коли зі спільного декілька днів,то я вже проходила і це чи не єдина річ у шухляді досвіду.
Ми готували,Жанна  розповідала нам багато тонкощів, наприклад,якщо рибу смажити на гілках, тоді вона точно буде смачнішою і запашнішою.Я не знаю, можливо було й щось очевидне для інших і неймовірне для мене,але я записувала у довготривалу пам'ять чи не кожне слово.
Час для малювання,відповідальність на мені.Нічого,що тремтять коліна,а от руки... Будь-яка пряма перетвориться на ламану.
Усі поважно розсілися по колу,а я розташувалася посереденині.,Алекс зібрав усі свої зусилля і фантазію,яка сьогодні,на прикрість ,не знадобиться,а Рон більше був схожий на митця,що от-от з'їде з глузду,бо ховають фарби.
Я почала з верхівки айсбергу,а саме визначенням поняття "пейзаж"
-Як обрати ракурс?Відчути душею то дуже романтично-утопічно,бо очі теж не просто так створені.
По-перше,має бути контрастність кольорів,як в житті нудно весь час бачити теж саме,так і однокольоровий пейзаж не підійде,тим паче майстерність володіння багатьма відтінками відсутня й у мене.
Тут Лора пожартувала:
- А можна мені новий аркуш,бо цей я використала на занотування теорії?

Вона мені не подобалася через те,що її в просторі надто багато, увімкнувся ненависний моїм післясмаком розмови режим "Відмінниця атакує".
- Нічого,вивчиш і зітреш.
Тон був жартівливо-саркастичним.Мені соромно за це,може скластися враження вискокмірної людини,але ж не я почала,так,останній аргумент наче з початкової школи.
Вибачте за ліричний виступ, схаменулася я,а тепер алгоритм дій:
- Перше - лінія горизонту, дві половини цілого, що мають перебувати в гармонії.
Філософа було вже не вимкнути.
Маленька Геллі років п’яти запиталася:
- Чи треба вимальовувати кожну гілочку,кожний камінчик?
Обожнюю таких дорослих, розумних дітей,що ставлять влучні порівняно з однолітками питання і не псують тонни альбомів.
- ні,якщо деталь не на передньому плані.
Прописуємо спочатку найдальші об'єкти, фон і все ідемо ближче,так би мовити,до себе .
Далі- нехай щастить.
Після цього урочистого словосполучення ми рушили до річки.Усі розходилися,відчуваючи себе професіоналами,такими,що не вони шукають місце,а навпаки – місце знаходить їх.
Я сміливо забрала одну з коробок акварелі і сіла біля кинутого човна,порослого квітами.Фокус на об’єект,лікого не помічаю.Робота йшла дуже швидко,таке буває рідко,ой,віршами думаю.Рон прибіг,вибачився за запізнення перед Валом(він відстав,бо довго переодягався,так-так,не треба стереотипів,хлопці теж мешкаються),а потім хутко приєднався до мене,я на диво мала спокій,як цього дня течія.