Вітрянка

Прощавай канікули

 Тато нас зустрів на пероні, Еніку поніс на руках, а ми з мамою помаленько пішли слідом. Одягаючи піжаму, я помітила якийсь прищик на животі і не один, може солодкого переїла? Таке колись бувало. То й не пернялася і вклалася спати.

– Мам! Що це?! – перелякалася я свого вигляду. На тілі було повно червоних прищиків. Вони були на спині, шиї, животі і навіь на лиці!

– Не знаю, схоже на вітрянку, треба йти до лікаря. Якщо вітрянка, то ти не зможеш поїхати на канікулах до тата, мені шкода.

Тільки б це була алергія! Я так хочу поїхати. Тупо усі канікули прохворіти...

Мама збиралася на новорічний ранок у школу до сестри і я пішла з татом до лікаря.

Ішли пішки. Місто у нас невелике, не більше як 17 тисяч населення усього ОТГ. Ага так, ми вже три роки як нова громада, так нам вчителька історії розказувала на уроці. Тому до любого об’єкту в Ківерцях можна дістатися ногами. Але багато моїх знайомих їздять маршруткою, машиною... Я в цьому місті вже вісім років живу і ні разу не їздила маршруткою по місту і батьки теж. Ходити цікаво. Можна роздивлятися людей, будинки, подвір’я. Мені подобаються дерев’янні хати з бруса і гарненький соковитий газон. В нас такого на жаль немає...

– Агов, Ів, ти мене чуєш? – батько виявляється до мене балакає. Ну він не мій рідний батько, але виховує мене, згодом все зрозумієте.

– Що?

– Я питав як ти почуваєшся.

– Нормально.

– Нічого не балить?

– Та ні.

Черги в шкірного не було, тому ми постукали і зайшли в кабінет. Лікарка одягла латексні рукавиці і почала розглядати мої прищики. Тільки це була б алергія!

– Вітрянка, – спокійно промовила жінка і почала писати щось на клаптику паперу.

«Вітрянка, вітрянка», застукало в голові. Накрилися мої канікули, поїздка.

Додому поверталися через аптеку.

– Може вона пройде швиденько і я таки поїду? – спитала я маму, яка вже повернулася з Енікою зі школи. Мала тримала в руці великий пакунок цукерок.

– Може й так, але оскільки в тебе очікується братик, то їхати не варто.

– Який братик? – зблідла Еніка. – Ви обіцяли що я буду найменша, я не хочу братика! – і зайшлася плачем.

– Та заспокійся, доцю. Братик буде в Ів, тобто у її тата Юри народиться дитинка.

– Ааа...  – протянула Еніка схлипуючи і розгортаючи желейну цукерку.

– Куди перед обідом солодке? Йди мити руки, – це вже мама наряди дає.

Їсти не хотілося, усе чухалося і на душі було зовсім сумно.