День народження

Як все почалося

Вже другий рік, як у нас в Україні почали святкувати обидва різдва, нове – двадцять п’ятого грудня і старе – сьомого січня. Прикольно. Новий Новий рік, старий Новий рік, нове Різдво і старе Різдво. Скоро і дві Пасхи буде... Правда це не дуже бентежить моїх батьків, бо вони не релігійні, тато Ігор атеїст, а мама і сама добре не знаю у що вона вірить. Але про що це я хотіла сказати? А, то так вийшло, що мій двоюрідній брат народився на нове Різдво і нас запрошено на день народження усією сім’єю. Батьки таке не люблять, сидіти за столом, вести свідську бесіду і робити вигляд, що їм дуже до душі господарі дому, гості і всі присутні розваги. Я до останнього сумнівалася, що ми туди втрапимо, не скажу, що так хотіла в гості, але вдома теж не дуже прикольно...

– То може я завтра на велосипеді трохи прокатаюсь, – невпевнено сказав мамі тато Ігор.

– Більше нічого тобі в голову не прийшло?! Завтра в Дані день народження і ми всі запрошені.

– Але достатньо буде і тебе з дівчатами, – в його очах ще проглядалася надія.

– Ні, Ігоре. Дуже рідко буває, коли ми збираємося разом усією родиною, то ти не можеш не поїхати, принаймі не цього разу.

З дитячої вибігля радісна Еніка:

– Ура! Ми їдемо до Данька на день народження! Я зараз йому зроблю листівку, – і побігла так швидко, що від вітру на стіні загойдалися її малюнки, які кріпилися кнопками за верхні кутики альбомного листка.

– Бачиш і діти дуже хочуть у гості, – додала переможно мама і почала готувати одяг нам на завтра.

Ранок. Усі вже на ногах, тільки я не можу ніяк прокинутись. Еніка вовтузилася вночі, включила настільну лампу і світло мені заважало спати... Я давно вирішила що не буду мати дітей, то така морока, що хай тобі грець! Тато одягнув штани і сорочку та сидить за комп’ютером, п’є каву. А мама навіть ще піжаму не знімала і всі від неї чогось хочуть.

– Мам! Заплети мене, – прибігла з гумками Еніка.

– І мене, – примазуюся і я, бо самій довго і не дуже виходить…

– Том, а де мій шарф, що ти мені в минулому році подарувала? – тато розгублено копирсався в шафі.

– Та дайте і мені зібратися, я теж маю праву бути гарна! – психонула мама і втекла до нашої кімнати зі своєю косметичкою. Мені довелося розчесуватися самій, тато плів кривий хвостик сестрі, бо в мами ті делікатні дні, в які ми її трохи боїмося.

Електричка доставила нас тільки до вокзалу, а звідти ще три кілометри треба пиляти! На вокзалі усі пересварилися через діда з бабою. Вони казали що не поїдуть, а коли ми прийшли, щоб сісти до тітки в машину, то половина місць вже були зайняті. Довелося втискатися як в коробочку з тіктаку. Еніку нудило, а мене притисли до дверей настільки міцно, що я думала видавлю ліктем скло.

Даня стояв на подвір’ї весь в сльозах, його насварили, що не роззувся вхаті. Капець, тож день народження, його свято, нащо сварити?! Завжди так, дорослим важливіше щоб було чисто, було що їсти, а не наші емоції і почуття. Я взяла малого на руки, чмокнула у щоку, занесла до хати і ми почали розпаковувати подарунки. Даня хотів м’який трек, який світиться і робить мертву петлю. Побачивши його в упаковці, він запищав від радощів і кинувся мені на шию. Поки ми складали трек, Еніка грала братовими машинками і він був не проти.

Тим часом мама допомагала тітці Ірі носити страви на стіл. Тато нудився на дивані, навіть мало не заснув...

Трек склали, машинку запустили і малі залипли на видовище разом з дідами і бабами. Іграшка світилася різнокольоровими вогниками, джип робив кола петлі і не падав.

– Ото чудо, – сказала баба Оля.

– Як ми були малі такого не було... – Позаздрив дід Коля.

Тітка з мамою закінчили наповнювати стіл і ми всі посідали. Тости, вино, горілка... Я з’їла дві канапки з сиром і пішла в дитячу кімнату. Данько мене попросив скласти лего, яке подарував йому тато зранку і так не зміг дати йому раду. Обожнюю лего, це була пожежна машина з усім устаткуванням, помпою, інструментами для гасіння пожежі та іншими кльовими штучками.

– Ів, йди поїж! – кричали родичі запихаючись голубцями, котлетами і варениками, ніби це найголовніше у житті. Не будь я такою худою, вони б так не чіплялися до мене.

– Не хочу, я вже їла.

Еніка і Даня пробували допомагати складати конструктор, але вони мені тільки заважали, але ж день народження не в мене, тому довелося терпіти цю допомогу.

Тато з дідом не витримали застілля перші і не чекаючи доки їх відвезуть - пішли, а ми були заручниками авто, яке мало доставити нас на вокзал.

Даня був щасливий, мило усміхався своїм великими карими очима і показував нам усі свої маленькі молочні зубки.

Скоро знудилася і я, але мама жваво балакала з родичами, на диво мало пила і навіть слухала інших. Прийшли ще гості, куми, принесли одяг в подарунок, Данька розчаровано відкинув пакета і пішов вовтузитися з новими іграшками.

Я терпіла гості і з насолодою згадувала що через два дні  їду до тата Юри в Стрий аж на цілі зимові канікули. Я завжди їжджу до нього зимою і влітку. Там ми готуватимемо з бабою Наташею пампухи до святої вечері і ще усіляку смакоту.

– Збирайся Іванка і допоможи сестрі, вже їдемо.

– Ок, збараюсь. А хто везе? – я бачила що дядько пив, тому було цікаво хто за кермом. Тітка не пила, бо вагітна, але вона тільки права отримала, надіюсь не вона нас повезе...

– Та Іра буде за кермом, – шокувала мене мама.

– Мам, але ж вона ще не навчилася...

– А вона помаленько. І дядько Віктор їй допомагатиме.