Два роки

Садочок у Стрию

Щоб влаштувати мене в садочок довелося трохи помучитися. Дітей багато, а садочків мало, бо вони не такі вигідні, як новий магазин чи ресторан. Ось так. Тому батьки мали показати, що саме їхня дитина має займати це «золоте» місце в групі. Ну от і список:

1. Килим ігровий в кімнату.
2. Розвиваючі іграшки.
3. І набір посуду для кухні.

Але перед тим треба було ще домовитися і написати заяву, що то все «добровільна  пожертва» дошкільному закладу. І це ще не все. Оскільки завідуюча грошей боялася брати, то батьки купили їй якесь страшно дороге алкогольне пійло за 500 грн., а це 2009 році була немала сума.

Ну, спочатку вони заводили мене на дві годинки, а самі гуляли по під парканом. Я як угледіла їх, то так заверищала, що вихователька відіслала усіх батьків, які вешталися поряд погуляти подалі від садочка. Було ніби цікаво, але страшно і ще мама забрала в мене найцінніше – моє молочко! Я просила весь час. Вона обмоталася якимось полотенцем і сказала, що немає, але я по запаху чула, є! І ревіла, ревіла... Аж голос зірвала. Страшно, сумно, заховалася за виховательку, коли чую:

– Як там наша Іванка? – мама з татом йшли за ручку.

– Та так, усі діти як діти, а ваше цілий час за спідницю тримається. Ні в пісок до дітей не йде, ні іграшки не бере...

– Ще не звикла, тільки від грудей відлучила, стрес у неї. – Виправдовувалася чомусь мама.

– А хто дитину відлучає перед самим садочком? Це треба було зробити ще раніше, поридумували годувати тих дітей до школи...

Мама почервоніла і вже хотіла щось таке сказати, як вона вміє відказувати моїй бабі, але тато вчасно спитав:

– То коли завтра приводити? Так само?

– Так. І ще «памперси» прихопіть для денного сну провсяк випадок.

Сум пройшов, ми усі разом йшли за ручки і літнє сонечко світило нам в обличчя.