Звернення тимчасової душі або Особистості до вічної Душі

   «Душа моя, втілення любові Бога в мені, у тимчасовій душі, як і в кожній людині.

   Я усвідомлюю, що дізнатися про твоє існування мені ніколи не вдалося би без твоєї допомоги, якби ти мені не відкривала і не показувала себе з дитинства, привчаючи мене до твоєї присутності в мені.

   Тобі Душі, складно існувати в матеріальному світі і в тілі, з яким пов'язана лише моя, хоч і не тілесна, природа подібна до твоєї, але судячи з твого перебування поруч зі мною, я Тобі потрібна. Можливо, тобі треба зробити з моєю допомогою щось важливе на Землі, або щось із собою, але тебе, хоч і духовної, але живої істоти, не відлякують наша обмеженість і супутні з нею наші з тілом страждання.

   Дари, якими ти часто ділилася зі мною, у вигляді інтуїції та натхнення, віри та любові, мене і дивували, і спокушали, але частіше мені вистачало здорового глузду не привласнювати їх собі, як і дари свого Роду в крові.

   Постійно шукаючи мого відгуку і готова стати зі мною одним цілим, ти, Душа моя, показувала мої слабкості та недосконалість.

    Дуже рідко, але все ж таки моя свідомість періодично могла переходити від сприйняття себе всередині і зовні з «Я» на «Ми», що завжди мене дивувало, змушуючи уважніше ставитися до своїх внутрішніх почуттів і переживань.

   Мене так само дивувало те, що навіть коли до мене приходило почуття закоханості чи любові для себе, то моє Я, при цьому, так само на якийсь час зникало і замінювалося на «Ми». А от при спогляданні величної краси природи Землі, слухання голосів птахів, шуму морів і водоспадів, при прослуховуванні класичної, особливо симфонічної музики моє «Я» просто на просто розчинялося або зникало.

   Але найбільше мене чарували своєю загадковістю мої сновидіння, не стільки своїм змістом, скільки тим, що моє «Я» в них щоразу перебувало в іншій свідомості, не своїй. Як тут можна сумніватися в тому, що крім мого «Я» є ти Душа, моя сусідка і супутниця, моя чеснота і наставниця, строга, але живе за іншими, не людськими і матеріальними, а життєдайними, як я відчуваю, законами.

   Якщо ти Душа така, як я думаю, то дякую тобі за те, що своїм даром ти багато в чому зробила мене схожою собі, змінивши мою тваринну природу ближче до духовної, і навчила мене якщо не любити, то захищати, берегти, цінувати любов і нудьгувати за нею.

  Я ще дякую тобі, Душе моя, за зміну мого, спотвореного тваринним початком, ставлення до чоловіків і жінок, особливо моїх батька і матері, а згодом, і за виправлення в мені рівноваги цих енергій, що важливо для мого Роду та мого потомства.

   Переконавшись у твоєму, Душе моя, існуванні, я бажаю, не дивлячись на свою смертність, залишити у твоїй вічній свідомості, як і в крові свого Роду, може й слабкі, але сподіваюся, вібрації любові до всіх, хто не заважає вірити в Бога і наближатися до нього. Нехай буде Бог у всьому і в усіх».

   «Душа моя, що маєш в собі Образ Бога нашого, навчи, просвіти і зміцни мене».